В Україні проходить нова реформа: чого чекати дітям-сиротам — фото, інфографіка

344
Фото - Forpost
Україна крок за кроком реформує різні сфери життя суспільства. В європейських країнах людина є основною цінністю і незважаючи на становище в суспільстві, фінансовий стан, вона має право на гідне та повноцінне життя. Європейці з раннього віку вчать дітей бути частиною суспільства і проявляти повагу до однолітків, не зважаючи на те, чи є в тієї дитини батьки, чи вони сирота.  України на прикладі розвинених країн Європи, дедалі більше починає забезпечувати повноцінне існування та розвиток дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Влітку 2017 року Україна почала активно впроваджувати реформу зі складною назвою «деінституціалізація», в основу якої покладено введення нових форм виховання і опіки дітей-сиріт, та влаштування малечі в сім’ю. Варто зазначити, величезну підтримку багато років поспіль українські діти отримують від європейських організацій та благодійних фондів. На прикладі реалізованих проектів, які підтримували країни ЄС, українці побачили перші приклади успішних будинків сімейного типу, багато дітей отримали нові сім’ї. 

Перша спроба реформи деінституалізації в Україні була розпочата ще у 2006 році. Україна прийняла концепцію на 2006—2010 рр., у результаті якої кожна дитина, котра втратила своїх біологічних батьків за різних обставин, мала отримати нову сім’ю. Друга спроба запустити реформу була вже в 2011 році, проте і вона не увінчала перші успіхи. 9 серпня 2017 року, в країні починається третя спроба запустити реформування інтернатних установ для дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування. Згідно з заданого плану та стратегії, з 2017-2026 року в державних установах опіки і виховання повинно залишитися не більше 0,5% дітей від загальної кількості населення (зараз – 1,5%). На модернізацію вказаних соціальних послуг, держава отримала 300 млн. євро позики від Світового банку.

Дана реформа направлена не на знищення інтернатів чи дитячих будинків, а на зникнення потреби у них. Для того, щоб детальніше пояснити та показати, що і як має відбуватися в процесі реформи, ми звернулися до Уповноважених Президента Україні з прав дитини, директора благодійної організацій та активних громадських і державних діячів.

Наразі триває 1 етап реалізації стратегії реформи деінституалізації, яка направлена не на економію коштів, і тим більше не на те, щоб завтра діти опинилися на вулиці. Вона направлена на зміну системи дитячих інтернатів та створення таких умов, за яких потреба в інтернаті, дитячому будинку тощо просто зникне. Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба розповів нам, що за 2016-2017 роки в інтернатних установах кількість дітей зросла майже на тисячу осіб. За 1 рік в інтернатну систему входить приблизно 28 тисяч дітей, з них 500 — діти-сироти. Нині існує 731 державна установи такого типу, а в них перебувають 106,7 тисяч дітей.  При цьому 92,3% з них мають хоча б одного з батьків, і лише 7,7% дітей в інтернатах – сироти; 17,3% мають інвалідність, усі інші – звичайні діти, чиї батьки за різних обставин не здатні забезпечити їм гідного піклування і виховання в родині.


Фото - Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба. Джерело : Forpost

«Я хочу розвіяти міф, що інтернати сьогодні для дітей-сиріт. Майже із 107 тисяч тільки 8 тисяч — це діти-сироти, та позбавлені батьківського піклування. Окірм того, з цих 8 тисяч десь 2,5-3 тисячі — це діти, влаштовані в інтернати вже з сімейною формою виховання. Мається на увазі, що вони були влаштовані в сім’ю, проте в силу тих чи інших причин, дітей віддали до інтернату знову на виховання. Тому серед цих 8 тисяч, близько 5 тисяч дітей можуть бути усиновлені. Решта 109 тисяч мають сім’ю», — розповів Микола Кулеба.

Ілюстрація — Forpost

Маленькі діти до 5 років мають опікуватися в закладах Міністерства охорони здоров’я України. Наразі, в країні 38 закладів такого типу і знаходиться там близько 3 тисяч дітей. Найбільша кількість закладів — це заклади які знаходяться в системі освіти. Порівняно з 2016 роком, кількість освітніх закладів для дітей позбавлених батьківського піклування зменшилась на 8 і становить 572 заклади. Після того, як дитині виповнюється 5 років і вона має інвалідність, вона йде в систему соціального захисту. Зараз існує 121 заклад такого типу, але 47 з них — це будинки-інтернати, в яких живуть люди з інвалідністю віком від 5 до 35 років. Микола Кулеба зазначив, що будинки-інтернати для осіб з інвалідністю не є сприятливими для існування і розвитку дитини, і досить часто дитина помирає в такому закладі. Ще частина закладів — це центри соціально-психологічної реабілітації в системі соціальної політики, в яких знаходиться дитина до 9 місяців. Як правило це діти, які тимчасово залишились без піклування батьків.

Радянська інтернатна система є неприйнятною для європейського суспільства. 

У країнах Європи інтернати визнали місцями обмеження свободи, а на вихованні там знаходиться не більше 0,5 % дітей від загальної кількості населення. Україна на жаль випереджає розвинені країни на 0,9%.

«За часів Незалежності України, більше ніж півмільйона дітей пройшло через інтернатні заклади. В Україні 1,4 % дитячого населення навчається і виховується сьогодні в 731 інтернатному закладі. Якщо взяти країни ЄС, в них не більше 0,5 % дітей виховуються не в інтернатах, бо їх визнали місцями несвободи, а в закладах альтернативного догляду. Якщо в Україні навчається в одному інтернаті 100-300 дітей (по 6-16 у 1 кімнаті), то в Европейських країнах лише в 1 закладі навчається та виховується 6-12 дітей», — акцентує увагу омбудсмен. 

У 2016 році було проведено статистику, згідно з якою щороку з інтернатів випускалось 12 тисяч дітей. Натомість кожні 3 дні до інтернату входило 250 учнів, а одна дитина  помирала в закладі. Микола Кулеба вважає, що 90% випускників інтернатів не готові до самостійного життя і потребують постійної допомоги. Лише 10% випускників зможуть спокійно пристосуватися та існувати в суспільстві. За його словами, інтернати — це зло, адже переважна кількість дітей з закладу такого типу потрапляють на злочинну стежку, займаються проституцією або закінчують життя самогубством.


Ілюстрація - Микола Кулеба

Один з типів шкіл системи освіти — це санаторні школи-інтернати. Наразі в Україні є 62 санаторні школи в яких проживають майже 15 тисяч дітей. У всіх дітей проблеми зі здоров’єм, наприклад: серцево-судинні захворювання, сколіоз, туберкульоз, проблеми органів дихання і т.д.  На існування санаторної школи-інтернату, держава витрачає близько 800 мільйонів гривень на рік, а на існування інтернатів, будинків дитини — 8, 4 мільярди гривень.

  
Ілюстрація - Микола Кулеба

Реформа розрахована до 2026 року, а основною її метою є підтримка сімей, які не можуть забезпечувати або виховувати дитину через ряд причин. Окрім того, це також підтримка системи установ сімейного типу, підтримка соціальних послуг  та створення спроможних громад. Діти до 3-х років взагалі не повинні потрапляти до будь-яких інтернатів, а в інституціях має бути не більше 0,5 % дітей, а не 1,4 % як це зараз в Україні. Всі заклади мають бути більш альтернативного догляду, а не великі радянські інституції. Уповноважений Президента вважає, що проти реформи будуть виступати керівники та співробітники інтернатів, через страх втратити робоче місце.

«Мова йде не про закриття інтернатів, а про їх перепрофілювання. Більшість закладів інтернатного типу можуть бути перепрофільовані під звичайні школи або інші освітні заклади. Працівники установ не залишаться без роботи. Реформа передбачає введення нових форм виховання і опіки дітей-сиріт, а це дасть можливість перекваліфікувати колишніх співробітників або набрати нових фахівців», — зазначив Микола Кулеба. 

  
Ілюстрація - Микола Кулеба

Нам вдалося поспілкуватися з чоловіком, який є випускником інтернату та членом Національної дитячої ради при Уповноваженому Президента України з прав дитини  32-річним Євгеном Моісеєвим.

«Моя історія з поганим початком, але з гарним кінцем. Я сам родом з міста Краматорськ Донецької області. В мене була дуже велика родина, я у мами був наймолодшим четвертим сином, а мій батько був третім чоловіком в моєї матері і дуже багато різних родичів завжди до нас приїжджали. В один момент це все зруйнувалось… Вся моя родина та родичі займалися кримінальними справами, тому батька та брата посадили за грати на 8 років, а мама захворіла на туберкульоз. Дядько, тітка, два дідуся та дві бабусі — померли. Я залишився сам без рідних та житла. Статус сироти я маю з 5 років. Пам’ятаю уривки з дитинства, де я ходив і збирав хліб, яким люди годували птахів. Так, я його збирав та їв, щоб не померти з голоду. Потім мене віддали в інтернат для дітей-сиріт у Маріуполі, де я навчався 8 років і забув усіх рідних мені людей.

Я навчався в найсуворішому класі де отримував «лозину» по 3 рази на день — і це було круто. Порівняно з іншими класами, ми завжди ходили охайні та дисципліновані, проте навіть жорстка дисципліна мене не врятувала. Вперше я спробував нюхати клей в 7-му класі, а  згодом моя поведінка стала жахливою. Я, як і більшість інших вихованців інтернату завжди знущався над новенькими.  В інтернаті була принципова позиція — хто сильніший, той і правий. В мене завжди був комплекс неповноцінності, я казав собі: «Ти слабкий, ти не гарний, в тебе нічого не вийде». Згодом почався кримінал… Я, з іншими хлопцями з інтернату крав метал, алюміній, речі, продукти, тому що ми завжди були голодні. Ту перлову молочну кашу, яку готували на сніданок та вечерю, ніхто не хотів їсти. На легкі наркотики мене підсадив батько та брат, котрі 8 років відсиділи за гратами. В 8 класі вони напоїли мене молоком з наркотиками.

Після інтернату я вступив до училища, де з іншими хлопцями нюхав клей. Я продав всі речі, які мені дали в інтернаті, а на другому курсі захопився алкоголем. Моїх тогочасних друзів саджали за грати за тяжкі злочини, деякі з них закінчували життя самогубством.  Коли я перейшов на 3 курс навчання, я вже був у розшуку в 3 містах України…в 19 років я сів за грати. 80% моїх однокласників — всі сидять у тюрмах. У Київ я потрапив під чужим паспортом і вибратися з цієї халепи мені допоміг один чоловік, з яким ми працювали на будівництві. Мене врятувала церква, до якої запросив мене саме той колега, який допоміг вибратися з халепи. 

Зараз я вже 7 років займаюсь бізнесом, в мене власна ІТ компанія в якій працюють 26 чоловік, а щорічний грошовий обіг компанії складає 250 тис. доларів. У мене гарна дружина та троеє дітей (1 дівчинка прийомна). Ми дуже часто їздимо по інтернатах та дитячих будинках’ і допомогаємо нужденним дітям, бо я сам знаю яке там життя. Завершити свій виступ хочу прикладом, що в мене вийшло змінитися, а отже не треба здаватися і обов’язково усе вийде.

Мій приклад, як і моїх товаришів по інтернату показує, наскільки пагубною є інтернатна система в Україні. Якщо шлях реформи  пройшли європейські країни, значить це реально і ми це зробимо.

 
Микола Кулеба та Євген Моісеєв. Фото - Forpost

Forpost також мав змогу поспілкуватися із заступником директора з реалізації програм благодійної організації Партнерство «Кожній дитині», кандидатом педагогічних наук, магістром державного управління Зінаїдою Кияницею. Партнерами організації «Кожній дитині» є міжнародні благодійні організації з європейських країн. Зокрема: організація «EveryChild», що працює у Сполученому Королівстві та займається захистом і підтримкою дітей, які виховуються без батьківської опіки чи сім’ї, та Шведська «Сhildhood», яка запобігає сексуальному насильству над дітьми.

Зінаїда Кияниця. Фото — Центр Опіки Сиріт

Зінаїда Кияниця зазначила, що в реалізації реформи має бути певна логіка, а питання дітей не має бути приводом чиєїсь політичної кар’єри, як це було раніше. В центрі уваги нашої джерави, як і в більшості країн Європи, має бути дитина та її становище в суспільстві. Для збереження дитини та її природного середовища, організація «Кожній дитині» розпочала роботу з послуг сімейного патронату, яка відпрацьовує оптимальні моделі забезпечення альтернативного сімейного догляду дітей.


Ілюстрації - Forpost

«Ми повинні розуміти — для того, щоб дитина була в нормальному середовищі, її потреби мають забезпечуватися.  Для того, щоб дитина була захищена, батьки мають вміти виховувати та доглядати за дитиною, — розказала Зінаїда Петрівна.


Ілюстрації - Forpost

Хорошим прикладом того, як трансформувати будинок дитини в заклад нового типу — є Харківський обласний спеціалізований  будинок дитини №1, під патронатом головного лікаря Романа Марабяна. Роман розповів, що за 8 років його роботи, колективу вдалося зробити з інтернату дитячий садок, в якому дітям не обмежують права та свободу, а допомагають і піклуються.

«З самого початку, як я почав працювати, в закладі було 145 дітей. Я дорослий чоловік, проте такої ситуації, яка відбувалася там вночі — не міг навіть уявити. Вдень це були звичайні вихованці, а вночі вони ставали наче несповна розуму. Їм не вистачало любові та піклування, вони не жили в інтернаті, вони там виживали. Я розумів, що ситуацію треба докорінно змінювати і разом з іншими працівниками почав їздити до Львівських колег за пізнанням їхньої системи виховання в будинках дитини.

Наразі, в закладі ми виховуємо 14 дітей (було 145). Більше 90% дітей, які були в закладі отримали свої сім’ї, тих, хто хворів — ми вилікували.  Для інших переробили групові спальні в палати, зробити окремі кімнати стаціонарного типу для батьків дітей з особливими потребами, створили 20 кімнат поліативного відділення та переробили звичайні приміщення (де знаходилися діти) в кімнати фізичної реабілітації. Якщо говорити коротко — ми повністю змінили інфраструктуру нашого закладу і наразі маємо дитячий сад з 25 ліжками. Ми надаємо послуги 600 родинам з важкохворими дітьми протягом року. Кожна з цих родин отримує триденний курс реабілітації в нашому закладі, окрім того, ми надаємо більше 2 тисяч консультацій. Закінчуючи розповідь, я хочу наголосити, що інтернати — це зло! В цьому не винні працівники закладу, а винна сама інтернатна система виховання», — наголошує Роман Володимирович.

Харківський обласний спеціалізований будинок дитини № 1

Юлія Самусєва

Загрузка...