Запорожцы в соцсетях прощаются с заместителем военного комиссара (обновляется)

71

Друзья и знакомые Михаила Логвинова выражают свои соболезнования ,вспоминают истории с заместителем военкома и делятся фотографиями. «Forpost» решил сделать подборку постов, посвященных жизни прекрасного человека и настоящего профессионала своего дела. Вечная память!

Юлия Матвиенко, военная:

Умер… умер наш «дядя Миша»… Логвинов Михаил Александрович
звонок и я не знаю куда спрятаться и заорать… вещи уже в машине надо ехать «работать»… ненавижу эту войну!!!!!
Знаю теперь на одного ангела-хранителя стало больше, но он нужен здесь на этом свете!!! Так нечестно!!!
Не хотела писать в отпуске о ком идет речь, написала что болен близкий человек, он нам всем стал близким… Для меня был отцом, и знаю что не только для меня… Он помнил всех, в любое время дня и ночи всех наших погибших ребят, все номера до сих пор неопознанных… Он отдавал всего себя и пропустил всю боль сквозь сердце и душу и… не выдержал.
Я пыталась в отпуске его увидеть, он не пустил… не хотел чтобы видели его слабым, никого не пускал… хотел чтобы мы запомнили его таким…
когда стало немножко лучше позвонил… я просила, умоляла его бороться… Юль, я не могу, честно нет сил, простите…
И вот теперь машина гудит, вещи в ней, надо ехать … а я не могу
Простите дядя Миша что не согласилась на перевод в военкомат может я бы заметила болезнь раньше, но не могла бросить ребят… Простите…
И да я вас буду помнить всегда!!! Как мы гоняли сепарские митинги, как троллили мобилизованных прячущихся!!! Такого как Вы больше не будет!

14993495_1831587307106489_8243088654902826982_n

Евгения Капля, активистка:

-Завершив життєвий шлях заступник воєнкома Михайло Логвинов. Боляче. Він був справжнім патріотом України.

Ці фото — пам»ять як запорожці виходили рити окопи (щоб захистити місто від нападу влітку 2014 року) і він був не просто перед теле-фото камерами (як деякі чиновникі), а організовував та рив поряд з нами і не одну годину.
От зустрічаємо на першу ротацію 23 бригаду.
А коли почалися перші мобілізації і проросійські сили організовували провокації під воєнкоматами, то Михайло Логвинов, дзвонив та звертався до патріотів міста, щоб ми прийшли та підтримали …
І ще можно писати та й писали, але поряд вже буде тільки слово
» БУВ «…
Пам»ять в наших серцях.
Бути добру.

15079038_1272042366202365_3119543821386046428_n

15202732_1272042369535698_1096056827985209575_n

15202662_1272042626202339_4725788972731005063_n-1

Анжела Бубеляк, журналистка:

-Михаил Александрович, как жаль, что я не успела с Вами проститься. Помню первый комментарий, который я у Вас брала при личной встрече. Это был торжественный митинг на пороге здания ОГА. Помню: высоко поднятый подбородок, гордый и, как тогда мне казалось, что ли неприступный взгляд. (Я тогда только начинала работать, и коленки тряслись от каждой попытки заговорить с любым должностным лицом). Но Вы оказались добрым и отзывчивым, чем значительно облегчили мою задачу. Помню другой момент, когда Вы на меня накричали из-за некорректного вопроса. Но эта ссора была самой что ни на есть плодотворной, потому что она положила начало нашей с Вами дружбе. Помню, как, будучи в зоне АТО, Вы рассказывали мне по телефону о том, как вас изнуряет обстановка на востоке, говорили о своей печали, которую порождает опустелая после войны земля, о том, как устали ноги… Помню, все помню.
Кажется, только в моменты, когда узнаешь, что из жизни ушел хороший человек, вспоминаешь больше, чем обычно. Помню, как Вы меня подбадривали, когда я искала новую работу. Говорили, что всегда могу рассчитывать на Вашу помощь. Спасибо, ведь я могла.
Напоследок хочу опубликовать первое интервью в моей жизни — интервью с Вами. Прощайте. Покойтесь с миром, дорогой и уважаемый Михаил Александрович.

Игорь Артюшенко, депутат ВРУ:

-Вчора Запоріжжя понесло велику втрату – на 58-му році життя перестало битися серце полковника Михайла Логвінова.

Михайло Олександрович завжди був взірцем мужності та патріотизму, справжнім прикладом для колег. Він завжди був вірний присязі на вірність українському народові і навесні 2014-го він вкотре підтвердив свою позицію, заявивши, що ми обов’язково подолаємо ворога. І це були не прості слова – протягом останніх двох років полковник Логвінов сумлінно працював для перемоги і в військовому комісаріаті, і безпосередньо в зоні АТО.

Його раптова смерть шокувала кожного з нас, більшість запоріжців не знали, що Михайло Олександрович важко хворів. Навіть у боротьбі з недугою він проявляв справжню військову витримку.

Висловлюю щирі співчуття родині Михайла Логвінова.

15085619_1208253672556396_1232557668103738211_nИнна Нарбут, журналистка:

-Не могу поверить…Спасибо Вам за все, Михаил Александрович. Светлая память!

Константин Брыль, губернатор:

-Достойному офицеру светлая память!

Елена Ярошенко, волонтер:

-Вчера вечером умер Михаил Александрович Логвинов! Время и место похорон будет известно позже. Нам будет не хватать этого светлого человека, офицера и настоящего мужчины! Слов нет. Пусть земля будет пухом (

Ирина Дубченко, журналистка:

-Сказалась работа. В нашем последнем, пока неопубликованном интервью, у него была фраза: Я хочу в отставку подать. Боюсь, что мое сердце больше не выдержит похорон.
Так оно и случилось(((((

Жанетта Малярова:

-Господь забирает лучших. Он принял на себя весь негатив от родственников погибших ребят. Слезы… Скорбь…

Надежда Мороз, волонтер:

-Вічна слава справжньому воїну! Прощання 24.11 у клубі 55-ої артбригади о 12.00.Відійшов у вічність справжній ВОЇН, СВІТЛА ЛЮДИНА, ПАТРІОТ, заступник обласного комісара, полковник Логвінов Михайло Олександрович. Він по-справжньому вболівав за нашу країну, за армію, шанував захисників, волонтерів, журналістів, був людяним і доступним. Тільки з його вуст можна було почути відкриту правду про те, що на нас напала Російська Федерація, що вона агресор, з перших днів війни. Це він прийняв на себе всі смерті захисників у ті жорстокі дні 14-го року, поховання, перепоховання, морги, Кушугумський цвинтар. розпачливі дзвінки родичів… Це він стояв на пероні залізничного вокзалу поряд з волонтерами та активістами, коли майже 500 бійців 24-ї механізованої бригади зійшли з потяга на шляху до військової бази в Харківській області, які пережили пекло Зеленопілля, обстріли з Градів з боку російського кордону, везли побиту техніку: БТРи без коліс, вантажівки без вікон та діряві бензовози, та попри все, героями вони себе не відчували, бо втратили побратимів, а що не менш страшно, довіру до військового командування, говорили про зраду, про те, що вони їдуть не додому у відпустку, а знову в зону АТО. Та слово честі офіцера переконало їх сісти у поїзд і їхати по маршруту. Хлопців не обманули, незабаром героїв уже зустрічати вдома їх рідні. Підполковник Логвінов тримав постійний зв’язок з мешканцями Запоріжжя і області через ЗМІ, говорив палко, чесно і переконливо. Він організовував уроки мужності в обласному комісаріаті, нагороджував грамотами і медалями, кликав співаків, давав слово нам, волонтерам, вшановував батьків загиблих воїнів… Ці зустрічі були надзвичайно чуттєві. Багато з волонтерів мені потім казали: «Тепер я ще більше розумію, для чого я роблю свою справу». Він кликав на плац обласного збірного пункту священиків, батьків, волонтерів, артистів, представників влади (які ніколи туди не приїжджали, ніколи!), писав сценарій відправки строковиків та контрактників, організовував ці проводи урочисто і зворушливо, щоб майбутні захисники і ті, що вже нюхали порох війни і знову ішли захищати країну, не почували себе покинутими, щоб вони знали: з ними народ! «Народ і Армія – єдині!» – часто повторював він.У нього була онкологія, та той, хто не знав цього, нічого не підозрював, бо це був великий БОЄЦЬ! Довгий час провів у зоні АТО, там служать сьогодні два його сини, хоч міг би тримати їх на теплих місцях в комісаріатах.Це тяжка втрата. Такого чоловіка більше не буде. Особливо, тяжка тому, що йде війна, а справжній патріот покинув нас. Я колись казала, що ми з ним обов’язково вип’ємо по келиху шампанського за ПЕРЕМОГУ. «Обов’язково!» – відповів він, посміхаючись у вуста. Він часто посміхався. Обіцяю вам, ОФІЦЕРЕ, ми обов’язково вип’ємо за ПЕРЕМОГУ! І вас пом’янути не забудемо. Вічна вам пам’ять і слава! Амінь.

 

Напомним, после тяжелой болезни умер заместитель военкома Запорожской области. Дата и место прощания с Михаилом Логвиновым пока неизвестна.