У Запоріжжі попрощалися з військовослужбовцем Сергієм Ніколаєнком

На війні загинув ветеран запорізького футболу Сергій Ніколаєнко. 56-річний військовослужбовець отримав осколкове поранення у голову 28 жовтня.

“Він назавжди залишиться в наших серцях Героєм України”, – саме так розповідає “Суспільному” про свого побратима Сергія Ніколаєнка, який загинув під час бою на Запорізькому напрямку, військовослужбовець Сергій Огородник. Чоловік каже: для кожного у підрозділі боєць був прикладом, і хоча не мав військового досвіду, втім, на полі бою навчився вправно володіти різними видами озброєння.

“Із цивільного життя прийшов в армію і з нуля опанував досить складні види озброєння. Служив на Луганщині в досить важких боях за Сєверодонецьк. Взимку працював під Червонопопівкою – теж успішно. Потім був під Кремінною. І там, в лісах Кремінної, в люті морози зі своїм вольовим характером дуже успішно і грамотно працював. Він завжди був таким осердям, багато, хто на нього рівнявся. І тому він став головним сержантом у своєму взводі”, – каже Сергій Огородник.

Сергій Ніколаєнко майже усе життя займався футболом, був воротарем та тренував дітей, розповідає його друг Михайло Демченко:

“Хороший був товариш, друг, роботяга, патріот України, сильним був, як людина дуже сильна була. Не було ніколи з ним конфліктів, доброї душі людина. Нам його страшно не вистачатиме, веселун, завжди умів пожартувати, підтримати розмову”.

Як зазначають на офіційній сторінці у Facebook Запоріжжя футбольне, Сергій Ніколаєнко грав на позиції воротаря, після дебюту у 17 років, захищав ворота зокрема професійної команди “Старт” (Ульяновськ), “Дружба” (Йошкар-Ола), “Торпедо” (Таганрог), “Металург” (Червоний Сулін), Ведрич (Речиця), запорізьких – “ЗТЗ”, “Запоріжкокс” та “ЗАлК”.

“У це важко повірити, адже здавалося б ще вчора він розвозив містом на старенькому мікроавтобусі воду, захоплено тренував сина Гордія на полях ДЮСШ Металург, який, як і батько, на футбольному полі вибрав місце у воротах. Сам Сергій за першої ж нагоди грав за команди ветеранів і навіть на аматорському рівні брав участь у районних змаганнях, самовіддано захищав ворота команди “Таврія” (Василівка), де давно вже став своїм..”, – йдеться у дописі.

Про спорт військовий не забував і під час війни, каже його побратим на позивний “Єті”, з яким Сергій воював пліч-о-пліч:

“Він був тренером, він допомагав хлопцям підтягнути своє фізичне здоров’я. Він нам був мало сказати батьком, він відносився до людей, як рівня, попри свій вік. У нього був улюблений футболіст – Шилтон. І він взяв собі цей позивний”.

28 жовтня Сергій Ніколаєнко загинув під час бою в районі села Вербове. Відтепер йому назавжди 56 років.

“Загинув на Запорізькому напрямку, на рідному для нього напрямку. Він коли їхав у бойове розпорядження, він їхав додому. Він радів, що буде воювати не на Луганщині чи на Донеччині, а саме в Запоріжжі. Група військових разом із “Шилтаном” посилювали бойові позиції й отримав поранення несумісне із життям внаслідок дій ворожого безпілотника”, – розповідає військовослужбовець Сергій Огородник.

Поховали захисника 2 листопада у Запоріжжі на кладовищі Святого Миколая. У чоловіка залишились дружина, 20-річний син та 13-річна донька.

У мирні та воєнні часи залишаємося разом, бо лише так ми є сильнішими. Долучайтеся до телеграм каналу Форпост медіа.
Усі ми тут — https://t.me/forpost_zp