Історія кохання у родині запорізьких блогерів – освідчення закордоном, блог для дитини та створення власної пивоварні

603

Запускаючи цикл “Історії кохання” до Дня Св. Валентина, наша редакція вирішила розповісти неймовірні історії кохання відомих запоріжців, які своїм прикладом показують, що почуття можливо пронести через роки, відстань, обставини.

Сьогодні ми розповімо про романтичну і незвичну водночас історію любові. Історію, за якою спостерігає не один зацікавлений читач і яка демонструє, що кохання це бути разом 24/7 і не набридати один одному.

В Instagram Катерина відома за ніком Markova­­­­_ua. У них з її чоловіком – Тарасом справжня родина блогерів. Як вони поєднують свою роботу з нещодавнім народженням дитини та яким чином крізь роки зберегли ніжні стосунки і повне взаєморозуміння – далі в матеріалі.

Розкажіть як ви познайомились та чи було це кохання з першого погляду?

Ой ні, наша історія точно не про кохання з першого погляду, а навіть навпаки. Році так в 2013 ми працювали журналістами, але на різних телеканалах. Я абсолютно не пам’ятаю, коли перший раз його побачила. Не дивлячись на спільну професію, ми були з різних світів: я носила підбори, сукні та тусувалася по нічних клубах, а Тарас був… скажімо так, таких я називаю «говнарі», а він же дотримується терміну «хіпі». Я від його страшних кожухів і шапок кілька років позбавлялася! А потім стався Майдан. Тарас був одним з головним стримерів усіх неясних подій, які відбувалися в Запоріжжі. Я дивилася всі його ефіри, і на цьому ґрунті ми вперше почали хоч якось комунікувати онлайн. Я стежила за його роботою і навіть звеличувала як журналіста. Для мене Майдан в Запоріжжі асоціювався лише з ним.

Потім Тарас заснував Громадське ТБ Запоріжжя, і в лютому покликав мене приєднатися до команди мрії. Я ж на той момент отримала візу в Штати і реально планувала спробувати погнатися за American Dream. Того вечора, коли ми з ним вперше зустрілися удвох в кафе «Укроп» і він покликав мене на Громадське «тимчасово» попрацювати, поки я не полечу, в глибині душі я зрозуміла, що походу, Катюша, твоя американська мрія накрилася мідним тазом.Через два роки ми відгуляли в тому кафе наше весілля.

Як ваш чоловік вам освідчився?

Це було під час нашої першої подорожі закордон. Тоді ми об’їздили дуже багато живописних місць у Італії, Польщі та Бельгії. Зробити пропозицію у Венеції, Флоренції або Брюге було б дуже доречно. Але ж ні… Тарас пропустив усі ці можливості, бо як виявилось пізніше, він просто не знав мій розмір аби піти та придбати обручку. Тому, запропонувати одружитись він зміг лише в останній день нашої подорожі, у Варшаві. Ми тоді дуже напились з друзями у торгівельному центрі. Ну власне там і пішли купувати обручку, а руку й серце запропонував у барі (сміється – ред.,), але ж я чекала на це.

Скільки ви вже років разом? Розкажіть про свою родину.

Разом ми вже шостий рік і нещодавно у нас народилась дитина. Взагалі, ми родина блогерів. Мій чоловік – блогер, контент-мейкер, продюсер ютуб-каналів. У мене також є блог – про серіали.

Як впливає блогерство на ваші стосунки? Чи не заважає суспільний інтерес підписників вашим стосункам?

Блогерство – це наше хобі, наша пристрасть. Я розумію, що нам потрібно розвивати, і його блог, він, в свою чергу, допомагає мені. Ми подаємо один-одному якісь ідеї для контенту, знімаємо разом. Для нас блогертво – це робота і фан, тому про складнощі тут говорити важко. Це не може бути проблемою між нами. Колись ми домовились, що ставимо ставки саме на блогерство, розвиваємось саме у цій сфері й сприймаємо блог як роботу. Щодо цікавості до наших сосунків, то вона ніяк на них не впливає. Ми з Тарасом завжди радимось, що можна розказувати про наше життя і підтримуємо один одного як можемо.

Чи вплинув коронавірус і карантин на сімейні стосунки?

Ну взагалі-то ми з Тарасом працюємо вдома – ми фрилансери. Окрім наших блогів ми ще монтуємо іншим людям відео під замовлення. Тому, вже близько 3 років працюємо з дому і звісно, що карантин на нас ніяк не вплинув. Як і у всіх, ми мали бажання посидіти в якихось закладах, але довелось бути вдома. Тим паче, що карантин збігся з періодом моєї вагітності.

А знаєте, є такі думки, що коли люди живуть разом, працюють разом, то вони набридають один-одному. У вас таке буває?

У нас такого ніколи не було. Розумієте, ми маємо спільні інтереси, та власні. Є речі, які ми робимо разом, але це не означає, що у нас немає особистих зацікавлень. Наприклад Тарас, він ще музикант, любить баскетбол – я не зовсім це розділяю. Тобто у кожного є місце для своїх вподобань. Навпаки, нам незвично проводити час один без одного, наприклад, коли комусь необхідно поїхати у відрядження. Набриднути – це точно не наша історія.

Розкажіть про ваші родинні традиції, цінності, якщо вони є.

Взагалі, у нас дуже багато сімейних традицій чи навіть «фішок». У Тараса є звичка розклеювати по всій хаті стікери з завданнями по роботі, по дому, нашими цілями, тощо. Також у нас є традиція проводити сімейні стратегічні сесії раз на рік. На них ми плануємо наш розвиток як родини, як блогерів, розписуємо де ми себе бачимо через певний час і, звісно, кроки як цього досягти. Прописуються родинні цілі та власні завдання.

А щодо хатньої роботи, ви її навпіл розділяєте? Хто в родині готує?

Ой, зараз ніхто не готує. Тарас зазвичай робив нам сніданки. Ще коли ми почали жити разом, я йому розповіла, що не снідаю. Ну не звикла я до цього. І якщо він хоче їсти сніданок – хай їсть. З часом він привчив і мене снідати, бо прокидається рано й готує на двох. Втім, після появи дитини, їсти вчасно і разом – цк взагалі проблема, тому Тарас завжди заварює мені каву і залишає сніданок. Останнім часом у нього немає  можливості готувати через роботу, у мене через дитину і ми живемо на доставці чи їжі батьків. Ну максимум, що раз на тиждень хтось з нас приготує суп.

А ви плануєте в майбутньому для дитини створювати блог?

У нас є такі думки, але то вже коли дитині буде хоча б три рочки. Тоді ми побачимо чи цікавить блогерство його. Я планую запускати свій блог на ютубі про материнство. Ця ідея в мене вже давно, але з дитиною важко просто сісти й говорить щось на камеру. Я віднеслась до «блогу мами» відповідально, вже майже все готово, навіть музика, тому думаю, що він буде прикольним. Вже там буду викладати відео з Маркіяном. Щодо його власних блогів, стане зрозуміло коли він підросте.

Як ви проводите час в Запоріжжі з сім’єю можливо є власні фішки? Чи є ідея -рецепт боротьби з сірою буденністю та побутовою рутиною.

Зараз взимку і з маленькою дитиною – це важко. Я ще не знаю яким буде наше життя навесні, для нашої родини проводити час з малечею – перший експіріанс. Кожного дня ми з чоловіком та колискою йдемо у нашу улюблену кав’ярню пити каву. Коли йшла «Холостячка», то чоловік відпускав мене щотижня на дівич-вечір, щоб я відпочивала. Ще до появи малого ми багато тусувались по запорізьких закладах, ми фанати крафтового пива, і раніше Тарас навіть власноруч варив його. Був період, коли ми створили власну пивоварню. Ми назвали її «Синя білка»,  вона швидко стала популярною. У нас було чимало різних замовлень. Я ще була вагітна та допомагала розкручувати її в мережі, а Тарас варив по ночах пиво. У нас є спільна мрія: побудувати велику пивоварню та свій паб у Запоріжжі. Це мрія та ціль №1, навіть блогерство, напевно, відійшло на другий план.

Як ви вважаєте в чому «формула» щасливих стосунків, зокрема ваших?

По-перше у взаємоповазі, у тому, що ваша половинка – це ваш найкращий і найближчий друг. Я вважаю, що необхідно допомагати втілювати всі шалені мрії вашої коханої людини у життя і обов’язково надихати один одного.

Як ви плануєте відзначати День святого Валентина?

Ми з Тарасом вирішили, що не відзначатимемо цей день. Тобто, це свято, коли всі кажуть про кохання своїй другій половинці. Ми з чоловіком щодня по декілька разів зізнаємося у взаємному коханні один до одного. Нащо для цього обирати якийсь один день? Кохати потрібно щодня, тому День закоханих для нас не свято.

 

Спілкувалась:  Руслана Полянська

ПОДЕЛИТЬСЯ
загрузка...