Запускаючи цикл “Історії кохання” ми планували залишити це тимчасовим проєктом, до Дня Св. Валентина. Втім, редакція Форпост прийняла рішення на постійній основі розповідати неймовірні історії кохання відомих запоріжців, які своїм прикладом показують, що почуття можливо пронести через роки, відстань, обставини.
Їх поєднала творча натура та журналістика. Вже 15 років ця родина демонструє, що справжнє кохання – надихає. Костянтин та Юлія Олексієнки відкрили завісу особистого та розповіли про свої щирі відносини, а також поділились чому їхнє весілля обговорювало все місто і яким чином воно вплинуло на тривалість будування запорізьких мостів.
Як ви з дружиною познайомилися? Чи було це кохання з першого погляду?
Насправді я навіть і не знаю чи було це кохання з першого погляду. Ми познайомились на Центральному пляжі під час професійної зустрічі. Вона прийшла в компанії молодих та перспективних журналістів, яких я здебільшого знав. Серед них було всього дві дівчини і Юля стала для мене «новою фігурою», яка одразу викликала інтерес.
А чим займається ваша дружина? Вона журналіст?
Вона навчається на аспірантурі факультету журналістики, з цим у неї пов’язана наукова діяльність. Дружина у мене творча натура – письменниця. До речі вже декілька її книг вийшли в друк, пише вірші, казки, окрім цього організовує заходи, щороку проводить паради колисок та свята для вагітних. Вона — майстриня на всі руки.
Скільки ви вже разом? У вас є діти?
Разом ми з 2006-го року, тобто це майже 15 років. У нас є двоє дітей: молодшій 7 рочків, а старшому скоро буде 11.
Розкажіть про свою родину. Як проводите час разом? Можливо є якісь традиції?
Так, у нас склалась така традиція — ми намагаємось святкувати мій день народження у різних містах. Вже відзначали в Дніпрі, Києві та Полтаві. Щодо відпочинку, то ми полюбляємо активні розваги, нам подобається гуляти на природі, а діти нас у цьому підтримують. Доволі часто родиною їздимо кататися на каяках, подорожуємо по різних місцях та містах. Ще в захваті від боулінгу і діти його також люблять.
Багато хто скаржився, що сидіти вдома в період карантину було складно. Чи вплинув він на ваші сімейні стосунки?
Вплинув хіба-що на наш відпочинок. Ми дуже любимо їздити Україною, а з дружиною у захваті від Харкова. Минулого року, планували подорож до Львова, але були обмежені від мандрівок. Карантин вніс свої корективи і ми були вимушені більше гуляти на природі у Запоріжжі. Пригадую перші дні локдауну, тоді дуже «ганяли» за відсутність масок на обличчях. Гуляти на природі було надзвичайно дивно, коли навколо тебе переважно люди в респіраторах. Тоді ми знайшли вихід і облюбували наші місцеві «Піщані плавні».
Ви святкуєте День закоханих? Які свята у вашій родині улюблені?
Відзначаємо, але не можу сказати, що для нас це якесь глобальне свято. Заради цього дня ми не будемо полишати всі справи й поспішати зайняти містечко в кафе. У нас є безліч улюблених свят і День закоханих не входить до цього списку. У нашій родині його сприймають спокійно, бо розуміють, що це комерційний день. Серед улюблених – напевне передноворічні гуляння, потім дні народження і, звісно, річниця весілля. Особливо знаково, що день першої зустрічі та шлюбу зійшлись. Ця дата улюблена і на неї ми обов’язково вигадуємо щось цікавеньке.
День вашого весілля зійшовся з річницею знайомства, ви з дружиною спеціально так влаштували?
Так, ми підгадали це число навмисно. Спочатку у нас було декілька варіантів: п’ятниця 13 або травень – місяць, в котрий пари взагалі намагаються не одружуватись. Коли обирали дату, то вирішили перевірити, а чи не випаде зручне число на день нашого знайомства – і нам пощастило. Вони дійсно збіглися. На цьому наші сумніви і закінчилися.
Як довго ви зустрічались до весілля і яким воно було?
З Юлею на той момент зустрічались вже два роки і встигли відгуляти разом декілька весіль наших знайомих. Здебільшого це допомогло нам визначитись, яким повинно бути весілля нашої мрії та що ми хочемо на ньому бачити. Напередодні одруження обрали креативного оператора та фотографа. Разом з ними застрічкували дуже незвичайний фільм та кліп, які потім показали нашим гостям. Нам хотілось, щоб друзям, які також брали участь у зйомках, було так само цікаво, як і нам. Ми підійшли максимально творчо до процесу підготовки, тому кайфували щомиті.
Ви часто переглядаєте ці архівні фото та відео з весілля?
Спочатку дуже часто. Вийшло так, що наші світлини стали резонансними і їх тривалий час обговорювали серед фотографів. Кліп на пісню також прославився: оператор його багато показував у своєму резюме, в якості «гарної роботи» замовникам. Нас пізнавали незнайомці, часто казали «Ми вас у кліпі бачили», спочатку з дружиною ніяковіли, а потім вже звикли. До речі пісню, яку ми виконували у ролику, згодом навіть заспівали на сцені Палацу культури.
А розкажіть детальніше про кліп: чия то була ідея і як ви обрали пісню?
Якщо чесно композиція Влада Топалова та ідея кліпу — це задумка оператора. Відкрию секрет: ми до зйомок ніколи не чули тієї пісні. Вже після вирішили подивитись кліп і побачили, що частково у своєму творінні продовжили лінію започатковану авторами оригіналу. Фактично наш оператор відтворив сюжет, але трохи розвинув його. В оригіналі ідея не дуже зрозуміла, там дівчина багато метушиться, в той час, коли соліст стоїть на місці. У нас з дружиною була все ж парна робота і сюжет ми розвивали удвох. Цікаво, що голос Юлі та виконавиці дійсно схожі, коли була її партія – слухачі подумали, що це вона співає, добре реагували. Коли пролунав голос Влада Топалова – авдиторія потонула в реготінні, адже всі зрозуміли, що спів не мій.
У кліпі ми бачимо церкву. Після перегляду так і напрошується запитання, а чи вінчані ви з дружиною?
Ми цей кліп побачили вперше на власному весіллі, тому для нас також було шоком, що там є церква. Після перегляду гості одразу почали розпитувати де ж ми знайшли такий храм. Як виявилось згодом, оператор самостійно відзняв нещодавно відкриту католицьку церкву. Щодо вінчання, то колись у нас з дружиною заходила мова про цю церемонію, але згодом ці думки відійшли на інший план.
Тобто, все ж таки ви думали про вінчання, чому відмовились від ідеї? Взагалі, яке місце у вашій родині посідає релігійний аспект?
Періодично наша родина відвідує церкви і вже неодноразово з дружиною думали про вінчання. Ми взагалі обережно ставимось до цієї церемонії та всіляких «дзеркальних» дат. Коли брали з Юлею шлюб, відстежувалась тенденція і вінчання було дуже популярним серед молоді, так само, як «гарні» дати. На жаль, з плином часу, ми побачили багато випадків, коли саме такі пари розходились за жахливих обставин. З часом ідея про вінчання припинила лунати, але категорично ми від неї не відмовлялись.
А що там за фото, які викликали резонанс?
Ми дуже хотіли весільну фотосесію у воді. Спеціально для цього придбали сукню, щоб можна було сміливо псувати, і почали вмовляти нашого фотографа. Йому, в свою чергу, хотілось аби ми забруднились в багнюці. Домовились на пропозиції, що спочатку замажимось, а потім підемо у воду і змиємо все це. Словом, знайти достатньо бруду наприкінці липня було важко, але нам вдалось відшукати його під мостами. Жбурнули ми Юлю у білій сукні в багнюку, я заболотив увесь костюм, але кадри таки зробили. Далі мали б бути фото у воді, але саме там закінчилась плівка на фотоапараті. Трохи прикро, що не вистачило плівки на фото у Дніпрі, але весь попередній процес був дуже веселим. Глядачі на мостах, які спостерігали за цим дійством, втратили щонайменше годину свого часу – не могли відірватись. Після нас з’явився цілий тренд – фото на мостах. Про фотосесію досі жартують, що через неї мости довго будуються (сміється, ред.,).
Ви кажете про пізнання один одного, а наскільки сильно ви з дружиною змінились за 15 років шлюбу?
Ми змінились дуже сильно, наші відносин пережили тривалий період «притирок». З Юлею у нас дещо різні характери: вона — вразлива, а я запальний і також образливий. Принаймні такими ми були на початку відносин. З часом все переінакшилось: дружина багато займалась саморозвитком і це вплинуло на її поведінку. В моєму ж випадку кругозір змінився під впливом хвороби. Моє ставлення до власних потреб і образ, до людей навколо — стало іншим. Я зрозумів, що все це дрібниці життя і став більш терплячим, доброзичним. Вже немає такої тотальної вимогливості до інших та егоїстичності.
Хто з вас більше підлаштовувався у відносинах?
Спочатку підлаштовувався у відносинах більше все ж таки я. Насамперед через те, що Юля молодша на 10 років, а у мене вже був досвід побудови стосунків. У більшості пар є період, так званої «родинної кризи», яка може продовжуватись декілька років. У цей час, зазвичай, люди переглядають своє життя, він може супроводжуватись появою дітей, що взагалі змінює кут погляду на все. Коли на світ з’явився наш первісток – це був глобальний переворот. За нашою спільною думкою, перший рік після народження дитини — найщасливіший у подружньому життя.
Розкажіть про період після народження дітей, хто більше займався розвитком?
Першим у нас народився син і це був надзвичайний період. Дитина була гіперативною, артистичність одразу дала про себе знати, його цікавило буквально все. Вже в рік він почав якось розмовляти, а в два знав абетку та пробував читати. Нам було дуже цікаво спостерігати за таким швидким розвитком, а як батьки ми намагались вловити кожний момент. З молодшою дитиною все було зовсім інакше, бо вони немов з різних планет. Я дуже боявся народження дівчинки, не знав як себе поводити, як виховувати і що з дівчатками взагалі робити (сміється-ред.,). Вона ж народилась принцесою, такою справжньою дівчинкою — кокеткою. З перших днів вже оченятами стріляла у хлопців. Це було інше, але таке ж величезне щастя.
Може у вас є порада молодим як побудувати такі тривалі відносини як у вас?
Важливо, щоб люди дали час на пізнання один одного. Необхідно зрозуміти характери, звички, дізнатись людину по максимуму. Ще один вагомий момент – це урізноманітнення вашого життя вже у шлюбі, аби щасливі стосунки не розбились об побутові реалії.
Як ви вважаєте в чому «формула» щасливих стосунків, зокрема ваших?
У нас це взаєморозуміння, взаємне терпіння до своєї половинки. Ми об’єднані великою кількістю спільних інтересів: любимо мандрувати, якісні фільми, гарний відпочинок і … один одного.
Спілкувалася: Руслана Полянська
