«17 місяців мені нічого не відомо. Серце нічого не відчуває. Біль і все,» — Лариса Артеменко чекає на сина з об’єднаної штурмової бригади «Лють».
У Галини Петрівни син безвісти зниклий уже другий рік. Зв’язок із ним пропав у Малій Токмачці.
«Він був у 15-й бригаді НГУ, частині 3029. Ходимо на зустрічі, понаписували всюди, але нічого не відомо».
Ольга Красик, яка чекає з полону чоловіка Віталія, бійця 92-ї бригади ЗСУ. Його дуже чекають і троє діток. Сьогодні прийшла не лише з 2-річним Мироном, а й з 11-річним Арсенієм.
«У понеділок я отримала дуже важливу звістку — чоловік у полоні. А до цього було стільки часу мовчання. У понеділок десь о пів на сьому вечора прийшла SMS-ка, що мою рідну людину підтверджено перебування в полоні. Я не повірила. Це дуже добра звістка».
А Лідія дочекалась свого сина, у неї досі шоковий стан. Він уже в Україні, вживу ще не бачила, спілкувалась лише телефоном.
«Подзвонив, сказав: «Слава Україні!» Я по голосу впізнала, що це син. А далі сльози, крик, плач. Він сказав спокійно: «Я на кордоні, через 2 години нам видадуть телефони». Він провів у полоні рік і 4 місяці. Був у Білгородській області».
Як розповіла Стелла Орел, організаторка акції, незважаючи на важку ніч та навіть приліт поруч із її будинком: «Є багато нових людей. Є з нашого напрямку, є з інших підрозділів. Маріупольці долучилися. Ми знаємо, що наших звільнили із Запорізької області — 24 бійці. І ми дуже радіємо за них та їхні сім’ї, що дочекалися рідних та близьких».
Славко Твердохліб, фото та текст автора
Читайте також: У Запоріжжі загибла родина, понад 90 людей звернулося за допомогою
Більше новин у Телеграм: https://t.me/forpost_zp
