В Україні вперше виконали трансплантацію серця 6-річній дитині. Нове сердечко отримала дівчинка. Посмертним донором став хлопчик чотирьох років, мати якого дала згоду на пересадку.
Мама Юри у соцмережі розповіла історію, яка розриває серце. І яка показує, наскільки сильними можуть бути люди в найстрашніші часи горя. І що «смерть дає життя».
«Юра народився у Запоріжжі, де до війни ми щасливо жили всією родиною. Далі вимушено змінювалися міста, країни. А навесні цього року я із сином приїхала до Рівного.
03.07.2023 р. з моїм Юрочкою сталася біда, зла доля і моє вселенське горе. У мого здорового життєрадісного синочка під час пробудження після денного сну стався спонтанний крововилив у головний мозок. Не було провісників, падінь, ударів головою чи будь-якої іншої причини. На жаль, таке буває, вже нема кого звинувачувати, випадок на мільйон, і він стався саме з моїм сином.
СКТ було проведено найближчої години. Коли мені оголосили результати, мій шок та жах я не забуду ніколи. Я все зрозуміла… як лікар, але не могла прийняти… як матір. Саме як мати я почала боротися за життя свого єдиного сина, шукати шляхи порятунку, транспортування, вірила та хапалася за всі примарні шанси. За кілька днів моя свідомість почала приймати реальність. А ця сама реальність за роки роботи в реанімації мені дуже зрозуміла.
Є неминучість, я знаю, як вона виглядає. Смерть мозку. Це лише справа часу. Що відбувається далі з тілом, точно бачила не раз.
Але існує альтернатива, далеко не популярна, не освітлена в нашій країні, для більшості за межею розуміння та сприйняття.
Трансплантація. Донорство.
Безумовно, я знала, що ці операції проводяться в Україні, але на рахунок донорів-дітей була не в курсі. Мого сина вже не врятувати, я це нарешті усвідомила. І розуміла, що є шанс урятувати когось іншого.
Ця думка твердо оселилася у моїй голові. І виникла мета її здійснити. Популяризація донорства дуже слабка нашій країні.
Юра майже одразу опинився у глибокій комі, «без перспектив на життя» з медичного погляду. Тепер відключаємо почуття. За логікою, має бути база, куди вносяться такі люди, а далі б пішли етапи роботи координаторів у трансплантології. Адже родичі пацієнта це здебільшого прості люди, яким треба доступно і зрозуміло пояснити результати подій. Але в Україні поки що з цим все складно.
У нашому випадку я сама була ініціатором, попросила допомоги колег у пошуках варіантів, куди можна звернутися. Збоку виглядає божевіллям та дикістю. Але так склалося, що я не лише мати, а ще й лікар. І моє розуміння того, що відбувається, набагато ширше, ніж у людей далеких від медицини.
У здійсненні задуманого допомогло та взяло участь стільки людей, що боюся навіть починати писати список, щоб нікого не проґавити.
Далі писати мені дуже боляче, але я намагатимусь якось зібрати думки.
Нашого синочка проводжав в операційну весь персонал. Крізь свої я бачила їх сльози. Дякую вам за розуміння та підтримку. Ви Люди та Лікарі з великої літери, і тільки так! Борисе Михайловичу Тодуров, Ви робите великі справи, а Вашою командою лікарів можна тільки пишатися.
Я чекала до глибокої ночі результату операції. Коли мені сказали, що серце б’ється в іншій дитині, я вперше щиро посміхнулася. Серце мого сина б’ється! Пізніше я дізналася про врятованих хлопчиків з клініки «Охматдит». Рада, що хоч у цих дітей буде шанс на здорове життя.
Зранку я побачила Соломію, слухала серце. Морально я до цього була готова. А ось коли вона відразу прокинулася і покликала маму, я розгубилася. Ось і є та грань «смерть дає життя». Мені полегшало.
Моя втрата непоправна. Тоді в понеділок увечері 3 липня мій світ впав і ніколи не стане колишнім. Але я вірю та сподіваюся, що 9 липня відродився світ у цих трьох дітей», — розповіла мати Юри пані Катерина.
Щоб знати більше, підписуйтеся на наш телеграм канал
https://t.me/forpost_zp
