Першого травня стало відомо, що в боях за Україну загинув Олексій Санько. Захисник був мешканцем селища Балабине, сьогодні голова Кушугумської ОТГ Володимир Сосуновський розповів, яким був полеглий воїн.
Олексію Санько нещодавно виповнилось тридцять чотири роки — він народився 20 квітня 1991 року. З дитинства Олексій був мужнім, відповідальним, щирим і небайдужим до чужого болю. Його життєвий шлях — це приклад самовідданого служіння людям і Батьківщині.
Свій перший обов’язок перед державою він виконав, проходячи службу у Збройних Силах України, в Президентському полку в місті Києві. Після повернення до цивільного життя працював інкасатором в Ощадбанку, а згодом — у патрульній поліції міста Запоріжжя.
Там він здобув звання старшого лейтенанта, отримував численні відзнаки за зразкову службу, був взірцем чесності та відваги. Після добровільного звільнення з поліції Олексій не залишив своїх принципів. З перших днів повномасштабного вторгнення, без повістки, він добровольцем прибув до військкомату.
Спочатку обороняв Запорізький напрямок під Оріховим, брав участь у боях поблизу Роботиного. Згодом приєднався до 12-ї бригади спеціального призначення «АЗОВ», у складі якої протягом двох років боронив країну на найгарячіших ділянках фронту: в районі Оріхова, Серебрянського лісу, м. Торецька.
Загинув 01.05.2025 р. у бою під час виконання бойового завдання у населеному пункті Костянтинівка, Краматорський район. Його останній вихід тривав 20 днів.
Олексій неодноразово повторював: «Я своїх хлопців не кину» — і до останнього подиху дотримався цього слова. Він прийняв удар на себе, захищаючи побратимів.
Усі, хто знав Олексія, пам’ятають його як «моторчика» — невгамовного, життєрадісного, доброго й відкритого до людей. Він був душею компанії, любив грати у шахи та футбол.
Позивний «Аксель» — на честь пса-робота з фільму — став для нього символом відданості та сили. Цей позивний лунав у раціях і в серцях тих, хто був поруч із ним.
Найбільше Олексій любив свого сина Кирила. У кожному бойовому виході з ним були іграшкові машинки сина — як оберіг, як частинка дому, яку він ніс із собою в саме серце бою. Думками батько і син завжди були разом.
Олексій дбав про побратимів як про братів. Його доброта, сміливість, відданість залишаться в серцях тих, хто мав честь бути поруч з ним.
Прощання з воїном відбудеться завтра, 7 травня.
Вічна пам’ять Герою. Вічна слава «Акселю».
Читайте також: В боях за Україну загинув запоріжець Олексій Санько
Більше новин у Телеграм: https://t.me/forpost_zp
