До 30-річчя Незалежності України команда Форпост питає у відомих запоріжців — представників різних професій та видів діяльності, — як на їх думку змінилося Запоріжжя за роки незалежності. Наша наступна спікерка — Мирослава Балабан, головна редакторка Форпост медіа, журналістка.
Вперше приїхала до Запоріжжя у 2006, на студентський тренінг. Місто відрізнялося, на мій погляд, від більшості, тих які я побачила до цього. Тоді воно здалося мені сірим і невеселим. Ми з викладачем їхали в тролейбусі і дивилися у вікно в бік заводів. Нам видалося, що вікно забруднене чимось жовтуватим, але через кількасот метрів зрозуміли — в місті таке повітря. Це не змінилося досі попри заяви місцевої влади та декларації. Так сталося, що через 2 роки я переїхала до Запоріжжя на 12 років. Місто було агресивним до україномовних, часто конфліктним до патріотичних людей. Совок і совкова ментальність була в тому ж жовтому від заводів повітрі. Але тоді в місті був дуже міцний патріотичний осередок людей, які робили щось, на мій погляд, дивне. Організовували марші вишиванок, на які приходило у перший рік 100 людей, вони швиденько пробігали по тротуарі, робили кілька фото і розходилися, бо могло на роботі дістатися за такі дії. Наступного року на марш приходило вже більше — 300, далі 500, далі 1000 і більше. Чому кажу — робили щось дивне? Бо, на мій погляд, перепони, які долали ці люди мали вже давно бути позаду. Дивувало, що в незалежній Україні може бути настільки потужним спротив українізації. Але я була серед цих людей і усвідомлювала важливість процесів. У цьому Запоріжжя істотно відрізнялося від більшості побачених мною міст. Буквально за кілька років місто змінилося. Ще у 2008 побачити вивіску чи рекламу українською було складно, у 2021 знайти російською вже неможливо. Змінилися і люди, на мій погляд, стали менш заполітизованими та більш адаптивними. Після 2015 року бюджет міста зріс втричі і це стало помітно. Почалися реконструкції та ремонти, але на жаль, усе це не було далеким від сучасних локацій. Все, що будують — однотипне, неякісне не для людей. Можна глянути хоча б на Харків, Кропивницький, Хмельницький — їх за кілька років не впізнати. Запоріжжя натомість долає одній ті ж виклики, і так по колу, бо відбувається процеси заради процесів, а не заради результату. Немає у місті господаря і з 2008 не було. Все, що відбувається — роблять хаотично і неґрунтовно. Але, приємним є той факт, що в 2021 розвитку міста вже нічого не загрожує. Запоріжжя — українське місто! Воно ментально геть інше, ніж було те, в яке я приїхала в 2008 році.
Читайте також: Як змінилося Запоріжжя за роки незалежності: Лілія Колосова
