Запорожский журналист Андрей Рыбальченко поделился в Фейсбуке историей, о том, как можно умереть, не дождавшись «скорой», из-за равнодушного диспетчера.
На своє нещастя, вперше за декілька років стикнувся з «бувалим» диспетчером «швидкої допомоги».
Зранку в переході на площі Пушкіна у чоловіка років за п’ятдесят відмовили ноги. Був він на підпитку або ні, визначити на вигляд було доволі важко, мав загальмовану реакцію і нездоровий вигляд, пояснив, що має проблему з нервами і в нього відмовляють ноги. Встати самостійно він взагалі не міг, тож я набрав 103, повідомив, що людині стало погано і вона не може підвестись. І тут диспетчер протягом недовгої розмови почала «вмовляти» мене, що він п’яний і «швидка» не приїде…
На аргументи з приводу необхідності медичної допомоги для нього, диспетчер лише повторювала «якщо він п’яний – викликайте поліцію, а не нас»… на моє запитання «ну а якщо він помре?», вона відповіла «а чо це він помре?», на цьому розмова закінчилась…
Зв’язавшись з іншим диспетчером, «швидку» все ж вдалось викликати.
Виявляється, що диспетчерська «швидкої» це лотерея, де можуть зєднати зі співробітником, для якого людина, що впала і не може встати точно п’яниця, а для іншого все ж хворий, який потребує допомоги.
На місце вдалось викликати дружину хворого, яка сказала, що в її чоловіка відмирання клітин головного мозку (вірогідно хвороба Альцгеймера) і він втнув дурницю, коли вийшов з дому самостійно…
Цікаво, той диспетчер, який намагався пробити дно своєю поведінкою, чув про відповідальність за відмову у наданні допомоги?
І ще цікаво, навіть якби той чоловік був п’яний, але при цьому мав напад хвороби, чи позбавляло б це його права на термінову медичну допомогу?
Не заздрю тим, хто вимушений користуватись послугами «швидкої допомоги» частіше аніж я… адже як виявилось іноді хворий опиняється в залежності від бувалого пекельного диспетчера, яка по ту сторону телефонної трубки вирішує долі людей, ставлячи діагноз «алкаш» на телепатичному рівні.
Читайте в Фейсбуке
