Malva Khortytska всегда обращает внимание на недочеты городской власти в преобразовании внешнего вида Запорожья. На этот раз активная пользовательница Фейсбука поделилась в соцсети своими впечатлениями о запорожском аэропорте.
Про найкращий український аеропорт
Я не роблю секрету зі своєї аерофобії, яка починається вже на під’їзді до аеропорту. Але цього разу страху не було, бо замість добре освітленої сучасної будівлі з металу та скла я побачила темну коробку провінційного автовокзалу, який важко було проасоціювати з таким сучасним явищем, як авіація. Сиротсько горіли букви «Аеропорт», сором’язливо мерехтіла дешевою гірляндою ялинка надворі, — відчуття того, що я їхатиму до родичів в село, не відпускало.
В середині будівлі блимала дешева китайська гірлянда; мабуть, із залишків тих, якими спотворили площу Маяковського. Наливайка під зухвалою для цього місця назвою «Аеро-бар» гостинно відчиняла двері тим, хто не хотів миритись з навколишньою реальністю.
Імовірно, Запорізький аеропорт здобув звання кращого з собі подібних через те, що впроваджує найновіші технології. Де б я не була, з Гонконгу до Стокгольму, — я не зустрічала таких високих і надійних стандартів шифрування та візуалізації данних про розклад літаків, як на нашому табло. Навіть якщо колиска козацтва(тм) буде повністю знеструмлена, пасажири аеропорту все одно знатимуть час відльоту свого літака (звісно, якщо летовище з відсутнім радаром зможе його прийняти у складних погодних умовах) . Пишаймося!
Про чоловічі вбиральні запорізького летовища своїм болем вже ділився депутат-шар Андрій Согорін. В жіночому туалеті на першому поверсі, принаймні, є повітряна сушарка для рук, а ось на другому встановити подібну, певно, коштів не вистачило. Імовірно, все було витрачено на інноваційне табло. Щодо запаху — хороша новина: вбиральні фірмового потягу #72 Запоріжжя — Київ смердять сильніше.
Як бачите, про жодну інклюзівність і безбар’єрність мова не йде. Вбиральні ви роздивитесь на фото, а от ліфтів не передбачено взагалі, — та й всі знають, що в Запоріжжі живуть тільки здорові та витривалі люди.
До загальної картинки додамо збиті кахлі на першому поверсі, тісний та задушлиаий зал очікування на другому. В аеропорті є навіть д’юті-фрі, але цього замало для гордості, бо навіть на сухопутному кордоні між Україною та Білоруссю ми бачили таку крамницю.
До літака ми дістались автобусами (доволі комфортабельними, до речі). А щодо якості ремонту злітної смуги в мене великі питання. Бо за 9 років, що я літаю, і більше, ніж 100 тисяч миль у повітрі, я зринала з аеропортів невідомих китайських містечок чи європейських мегаполісів, під лощем і боковими вітром, в грозу і піщану бурю , але такого жахливого покриття не пам’ятаю. Нас трусило так, ніби я не в літаку, а в маршрутці на Шевчик.
Хочеться якось логічно завершити цю розповідь, але в самому існуванні нашого аеропорту в його теперішньому стані, логіки немає.
Тож у Новому році я бажаю всім якомога більше подорожувати, щоб побачити, як це — жити по-людськи, а не по-запорізькі.
#Запоріжжя #мясо_дичи #СімШляхівДоПригод
Читайте в Фейсбуке
