Євстратій Зоря — архієрей Православної церкви України, митрополит Білоцерківський, речник Священного синоду, заступник голови Управління зовнішніх церковних зв’язків ПЦУ.
«Міністерство культури вирішило змінити керівника Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».
Формально МП нібито не має жодних прав на перебування на території Лаври — але їхні представники там досі живуть і служать. Цілком спокійно потрапляючи на 1) охоронювану 2) закриту територію. Хто з ким домовився про такий стан речей? І на яких умовах?
Лише після тривалих, неодноразових і наполегливих прохань нарешті розвʼязати дивну ситуацію — вдалося досягти того, щоби згаданий храм був наданий військовим для їхніх духовних потреб. Бо ситуація дійшла до того, що мало лишалося до висловлення від ПЦУ публічного протесту — і мабуть лише це допомогло її розвʼязати.
Безперечно шануючи внесок музею в збереження спадку Лаври в часи атеїстичних гонінь, я особисто був дуже здивований концептуальному бажанню відзначати ювілей століття створення «Музейного містечка». По суті — святкувати ювілей закриття більшовиками монастиря під виглядом перетворення його на музей. Перетворення після масштабного пограбування, здійсненого нібито заради «допомоги голодуючим». Століття ліквідації монастиря більшовиками — як на мене точно не привід для святкування.
Але це питання було частиною більш широкої проблеми, а саме: як концептуально виглядає бачення майбутнього Лаври? І з різних концепцій та публічних презентацій (а ще більше з повсякденної практики надання навіть храмових приміщень просто як площ для проведення заходів та зйомок шоу) складалася картина, де монастир, богослужіння, чернече життя мало бути лише частиною експозиції. Де провідна і домінуюча роль Лаври мала бути саме як філософсько-культурного осередку, музейних площ, але не як монастиря.
І ще одне, як на мене найбільш знакове — це де-факто всіляке відкладання і затягування, під різними приводами, звільнення печер Лаври від контролю з боку МП. Бо відкриття доступу до печер і їхніх святинь для української молитви — це момент справжнього і остаточного Лаври звільнення від русміра. Вірним і паломникам потрібна можливість молитися біля мощей Преподобних отців.
Нам чудово відомо, яку концепцію спротиву обрано. І як у цій концепції сформувалося своєрідне «світсько-емпешне партнерство». Не маючи можливості прямо і публічно перешкодити звільненню Лаври від русміра, наші опоненти роблять все можливе для того, аби Лавра не могла повноцінно діяти як український монастир. Щоб було якнайменше богослужінь. Щоби печери та мощі святих не були доступні для українських паломників та української молитви.
І те, що з боку ПЦУ ці проблеми не виносилися на загал — не означає, що їх не було і нема.