Запорожский писатель и журналист написал, что в Запорожье водители маршрутных такси стали врагами народа.
Запорізький фейсбук гуде від чергового свавілля: водій маршрутки відмовився везти за пільгою АТОшника-інваліда. Зав’язалася сутичка — спершу словесна, а потім і силова. Конфлікт скінчився тим, що водій потрапив із переломами до лікарні.
Цей допис не про цю конкретну ситуацію. І не про цих конкретних людей.
А про те, що лише нещодавно обговорювали із френдесою. Про колективну ненависть до водіїв маршрутки.
Традиційно народна уява формує професії ворогів народу (як от міліціантів, скажімо). Зневага і злість до них формується роками і об’єднує різні покоління. Й ось за останній час такими ворогами народу серед іншого стали водії маршруток.
Невдоволення умовами перевезень сформувало узагальнений образ хама жадібного до наживи, позбавленого морально-етичних орієнтирів, ймовірно із досвідом відсидки в тюрмі ще й можливо в залежності від певних хімічних речовин, що використовує як допінг на роботі.
Цей образ як лекало ми часто застосовуємо до водія без особливої причини, а здебільшого й загалом при найменшій невдоволені.
І коли трапляється подібні інциденти — соціальні мережі рясніють фразами: “та всі вони такі”, “скоро довипендрюються, що їх різати почнуть”, “прикро, що не вбили — ото була б їм всім, тварюкам, наука”
Між іншим, ще жодного разу не бачив, щоб водій відмовлявся везти пільговика-АТОшника (ось, тіки 15 вересня був свідком — показав посвідчення, спокійно зайшов і поїхав)
Щодо фраз: “Хіба водій збідніє від тих 4 гривень?” пригадую вчорашню ситуацію. Їду від кінцевої 74-ї. Водій спокійно без зайвих слів бере двох пільговиків-пенсіонерів. Через кілька зупинок заходить пенсіонерка і не запитуючи чи є ще вільні місця для пільговиків заходить до салону. На зауваження, що пільгових місць нема відповідає, що у неї справи і хіба водію шкода її провезти? Водій відповідає, що не для того працює 18 годин на добу, щоб возити пільговиків (але таки везе і її безкоштовно).
І тут вкотре треба згадати де заритий собака:
Законом не встановлена точна кількість пільгових місць. Відтак, скіки їх зайде до маршрутки — стіки і мають везти безкоштовно.
Держава мусить відшкодовувати пільгові гроші. Ці відшкодування отримує перевізних — до водіїв здебільшого вони не доходять — ті змушені покривати їх понаднормовою роботою. Якщо щось не влаштовує — на вихід. Ніхто з роботодавцем не судиться, бо, по-перше, вважає себе соціально незахищеним і безправним, по-друге, не вважає, що повернені гроші вартують втраченої роботи (бо потім роботодавець усе одно знайде в правовому полі причину звільнити нахабу).
(ментальну піченьку першому/першій, хто напише в коментах: “є закон — нехай виконують, суки, поки не повирізали їх як баранів”).
