Ветеран АТО, Андрій Хімічев пріоритетом в своїй роботі називає захист бійців АТО та їхніх родин. Декілька років він відстоював права захисників в якості заступника голови правління ГО «Запорізька рада ветеранів АТО», а з початку цього року – і в складі громадської ради при Міністерстві ветеранів. Наразі Андрій Хімічев прагне розширити сферу своєї діяльності, і направити свої ініціативи вже в законодавче русло – ветеран АТО балотується в парламент по 77 виборчому округу м. Запоріжжя (Шевченківський район, частина Олександрівського району міста Запоріжжя) від партії «Європейська Солідарність».
— Андрію, як прийшло рішення спробувати свої сили в якості політика?
— Події в країні не можуть залишати людину аполітичною.
Ви знаєте, до 2014 року я був, напевно, таким же, як і більшість запорожців. Мене мало цікавила політика. Я вірив в братство російського і українського народів. Та й зі своєю національною самоідентифікацією я особливо не морочився: хто я? Росіянин? Українець? Та яка різниця, адже ми ж брати. Я не приймав обидва Майдану. Я вважав, що революції до добра не доводять. Я спокійно мотався в Росію на заробітки, за інерцією сприймаючи її як частину колись спільної країни. Загалом, крутився, як білка в колесі, намагаючись гідно забезпечити сім’ю. І раптом — Майдан. І відразу ж — захоплення Криму. Для мене це був шок. Я не міг зрозуміти: ну як же так? Майдан, безвладдя, країна на межі розпаду — ось де б братам-росіянам акуратно підставити своє плече. А замість цього — ніж в спину. Почуття якоїсь вселенської несправедливості настільки сильно поглинуло мене, що я сам пішов до військкомату і сказав, що в разі чого готовий зі зброєю в руках захищати країну. І відразу ж був покликаний по мобілізації. «Братство» росіян я відчув на власній шкурі вже через кілька місяців. У Південному котлі. Це коли ми намагалися перекрити кордон в районі Ізвариного. Попереду нас — сепаратисти. А за спиною — кордон з Росією, через яку «братушки» нам в спину «гради» і 152-е «насипали». Там же отримав контузію. Коли через рік демобілізувався, був внутрішньо випалений під нуль. Все те, у що раніше вірив, звалилося. А нове розуміння ще не настало. Скажу відверто, на місяць пішов у запій. Дякую товаришам по службі, вчасно помітили і витягли з цього стану: ну і що, що контузія? Зате руки-ноги цілі. А комусь не так пощастило. А хтось взагалі не повернувся, а у них — дружини, діти … Так поступово і втягнули в суспільне життя. Дивлюся зараз на себе десятирічної давності — зовсім інша людина. Навіть не віриться, що така трансформація може статися. Тоді відповідальність була тільки за сім’ю. Але сім’я не може жити у вакуумі. Сьогодні розумію, що відповідальність набагато ширше. Є сім’я. Є друзі. Є товариші по службі і брати по зброї. Є їх сім’ї. І є країна. Вітчизна. За яку ми всі у відповіді. Тому я і йду у політику.
— Чому балотуєтесь до Верховної Ради від партії «Європейська Солідарність»?
— Я бачу, як сьогодні відбувається реванш проросійських сил, і це мене знову повертає в 2014 рік. Ми не можемо втратити, ті здобутки, які ми виборювали за попередні п’ять років. Наша задача – продовжити шлях в ЄС та НАТО. І в мене, як кандидата є окремі завдання та плани, щодо роботи в парламенті та розробленої програми на окрузі. «Європейська Солідарність» − це мій свідомий вибір.
— Яка головна мета партії «Європейська Солідарність» в новому Парламенті?
— Головне завдання для нас – зупинити проросійський реванш, а саме не дозволити розвернути країну назад у бік Росії, чи зупинитися на півдорозі до Євросоюзу та НАТО. П’ять років, протягом всього часу свого президентства, Петро Порошенко впевнено вів країну до шляху, який обрали українці на Майдані, за який наші герої гинули і продовжують гинути на сході України. І сьогодні ми бачимо, як проросійські політики хочуть нас повернути назад до Росії, дискредитувати нашу армію, яку ми відродили з нуля. Команда партії «Європейська Солідарність» йде до парламенту, щоб не допустити реваншу.
— Які першочергові завдання ви ставите перед собою вже у якості народного депутата України?
— Я не хочу спаплюжити усі ті досягнення, які були надбані за ці п’ять років. Забезпечити членство в ЄС і НАТО та захистити європейське майбутнє України. Я маю намір продовжити роботу із захисту прав ветеранів АТО і сімей загиблих воїнів. Хто впритул не стикався з бюрократичним апаратом — навряд чи зрозуміє. Наша команда професіоналів розуміє, що таке система і знає, як ї треба міняти.
— Розкажіть детальніше про боротьбу з бюрократією. З якими проблемами доводилось стикатися, і яке їх рішення ви можете запропонувати?
— Досвід роботи з державними структурами у мене є, і як працює управлінська вертикаль — я добре знаю. Це все тільки на папері легко: ось вам такі пільги, ось вам право на ділянку землі. А на практиці: приходиш в заклад — а там сидить тулуб зі скляними очима. Ні, відкрито не говорить «Я вас туди не посилав», але всім своїм виглядом демонструє «Як же ви мене всі дістали!». І йому марно пояснювати, що хлопець втратив ногу в тому числі і за те, щоб ось такі тулуби спокійно сиділи за столами, стабільно отримували зарплати, а не ховалися по бомбосховищах і підвалах … Ось і доводиться крок за кроком, за законодавством, за процедурою приводити цю бюрократичну машину до тями. Більш того, ми дотиснули міську владу, щоб прийняти Генплан, без якого неможливо було забезпечити виділення землі. А чому зволікали з твердженням Генплану? А тому, що місцеві князьки вже розписали землю собі — комусь під палаци, комусь під торгові центри. Але ми дотиснули. Генплан прийнятий. І сьогодні близько 350-ти ветеранів АТО і сімей загиблих воїнів отримали свої законні ділянки. При президенті Петрі Порошенко вдалося прийняти низку законодавчих ініціатив, направлених на соціальний захист військових та їхніх родин. В парламенті нового скликання ми з командою «Європейської Солідарності» маємо намір продовжувати їх впровадження, та всіляко вдосконалювати українське законодавство.
— Ви балотуєтесь в доволі «консервативному» окрузі, де багато років перемогу отримує один кандидат. Як розцінюєте таку конкуренцію та свої шанси?
— А може, це звичка? Ну, звикли люди голосувати за В’ячеслава Олександровича і просто не можуть уявити собі життя без його депутатства? Але якщо він програє, то що, власне, станеться? Світ перевернеться? Ні. З дисципліни відвідування Верховної Ради В’ячеславу Олександровичу можна сміливо ставити «незадовільно». У числі активних авторів законопроектів він не значиться. Чи перестане займатися благоустроєм Шевченківського району? Це вже справа честі для «Мотор Січі». А от уявімо ситуацію, що виграю я, а не Богуслаєв. В результаті округ почне отримувати в два рази більше. З одного боку, допомогу від «Мотор Січі». З іншого – я, як депутат, буду заводити на округ субвенції Фонду регіонального розвитку, які виділяються депутатам-мажоритарникам для вирішення найбільш актуальних проблем округу. І виходить, що програш Богуслаєва — це виграш для округу, в результаті чого Шевченківський район стане самим упорядкованим районом в місті. Як вам така перспектива?
Владлена Мачульська.
