Тиждень тому ми відзначали Міжнародний день боротьби за права жінок, але ця тема залишається актуальною завжди. Жінки – це 50% успіху країни, і українки не перестають це доводити.
Журналісти Forpost поспілкувалися з п’ятьма жінками, які живуть і працюють в Запоріжжі та поставили їм кілька питань: Які свободи є головними для сучасної жінки?
Які права вам усе ще доводиться захищати, чи стикались ви з порушенням ваших прав?
Що б ви порадили молодим українським дівчатам, які тільки починають свій шлях в кар‘єрі?
«Бронік має таку ж вагу, як у чоловіків-колег»: Анна Ткаченко, начальниця відділу комунікації Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, капітан поліції.
Анна Ткаченко говорить, що головна свобода жінки – це бути вільною від будь-яких соціальних штампів, які сучасне суспільство у собі досі не викорінило, як то «головна місія жінки – народити дітей», або пов’язані з «обов’язковими» критеріями жіночності – скромністю, ніжністю, красою, слабкістю тощо.
«Робота в системі Національної поліції дозволяє бачити неприховану правду щодо безправності жінок у родинах з аб’юзивними стосунками, де вони виступають жертвами і при цьому замовчують власну трагічну ситуацію. В суспільстві ж досі побутують твердження на виправдання дій сімейних кривдників – «б’є, значить любить», «сама випросила». Трапляються досить «дикі» ситуації як для сучасності. Сьогодні поліцейським доводиться систематично реагувати на випадки сімейного насильства, іноді таких виїздів буває по кілька на добу».
«З проявом сексизму щодо себе стикнулася на початку повномасштабної війни, коли в змішаному поліцейському колективі тільки-но визначалися службові ролі та відповідальність, пов’язані з новими викликами воєнних подій. Домінуючу роль в організації та виконанні найскладніших службових завдань одразу взяли на себе чоловіки – як «сильніші». Знадобилося кілька місяців, щоб ми, жінки, змогли заявити про себе, як про рівнозначні постаті. Сьогодні жінки-поліціянтки нарівні з чоловіками працюють в ризикованих умовах, виїжджають на обстріли, проводять евакуаційні заходи з прифронтових населених пунктів тощо. Перелік моїх власних службових функцій далеко «не жіночий», а бронік має таку ж вагу, як у чоловіків-колег. І працюємо ми в однакових умовах», — каже Анна.
Для молодих дівчат капітан поліції має ось такі поради:
«Перш за все, раджу молодим колегам не боятися відстоювати власну думку та ініціативу. Не боятися виходити поза межі традиційно «жіночих» служб, пов’язаних з документальною роботою. Ми цілком ефективно можемо служити в карному розшуку, серед поліцейських офіцерів громад або в спецпідрозділах поліції, бо хто встановлює межу наших можливостей?», – говорить Анна Ткаченко.
«В Оріхові, Гуляйполі чи Степногірську – так, ми теж боїмося, але ми працюємо задля нашої перемоги»: Ганна Логвіненко, рятувальниця, прес-офіцерка ГУ ДСНС Запорізької області.
«На мою думку, всі свободи, які є у сучасної жінки, прописані в Конституції, і найголовніше, щоб вона була у нас, у нашій країні, українською мовою, а по-друге, щоб вона захищала всі наші права. А ще які наші права треба захищати? Я думаю аби було більше рівноправ’я. Зокрема і в роботі. В тому числі і в прифронтових містах, тому що не всі чоловіки розуміють, що й жінки можуть щось зробити добре. В Оріхові, Гуляйполі чи Степногірську – так, ми теж боїмося, але ми щось зможемо зробити задля нашої перемоги», – каже Ганна.
«Якщо дивитися на ту ж саму Конституцію, то порушення є і завжди будуть, а так, щоб мене саму якось притискали, то ніколи. Тому це питання – як ти сам себе поставиш, так воно і буде. Це, мабуть, питання не до мене», – каже рятувальниця.
Молодим дівчатам Ганна Логвіненко радить:
«Йти вперед і не озиратися назад. Знати, що ти робиш, знати, що ти зможеш зробити, не боятися і робити все для перемоги України. Захищай нашу державу! Слава Україні, слава ЗСУ, слава всім вам!»
«Жінко, знай своє місце» – явно не про мене»: Людмила Волтер, військова психологиня, волонтерка
Людмила Волтер каже що головні свободи сучасності – це свобода вибору, самоствердження, самовираження.
«На сьогодні у мене нема якихось перепон у моїх особистих виборах та свободах».
«Колись були і домагання, і знецінення, і приниження… саме через стать. А на зараз — це в основному суто загальнолюдські моменти, ніж через те, що я жінка. Протягом кількох років війни я для багатьох стала «свій пацан», тож «жінко, знай своє місце» – явно не про мене. А знаки уваги, як жінці, – лише в межах допустимого», — каже Людмила.
«Молодим дівчатам я би порадила навчитися розуміти себе, свої бажання, прагнення, почуття і відчуття, що подобається, а що категорично неприйнятне. Бути чесною, в першу чергу, з собою самою. Розуміти, хто «Я», тобто визначитися зі своєю ідентичністю: Хто я? Чого я хочу? Нащо то мені треба? Що я з тим буду робити?. Вміти визначати та відстоювати свої особисті кордони, свої потреби, свої пріоритети. Мати самоповагу і вміти піклуватися про себе. Чути себе. Довіряти собі. Вчитися слухати і чути інших, аналізувати, приймати рішення і нести відповідальність за свої рішення і дії.
Не терпіти наруги над собою, знецінення, приниження… і не мовчати про такі випадки, якщо вони мають місце. Чим довше ми робимо вигляд, що цього не відбувається, тим глибше воно вкорінюється. Приймати себе, як є у певному проміжку часу, бо це дає більш об’єктивну можливість до самовдосконалення і розвитку, розуміння – в який бік рухатися. І пробувати. Давати собі шанс. Не боятися помилок, забобонів чи чиєїсь заскорузлої думки «це не жіноча справа». Якщо я хочу – я дію, пробую, шукаю, щось знаходжу, щось відкидаю, падаю, набиваю синці, набуваю досвід, підіймаюсь знов… але я роблю. Не боятися коригувати чи взагалі змінювати плани та наміри.
В процесі приходить більше розуміння. І жити тут і зараз з планами на майбутнє, а не відкладати життя на потім. Дозволяти собі бути різною, яскравою та щасливою! І не лише в кар’єрі… просто по життю», – радить Людмила Волтер.
«Жівіть сміливо, дійте рішуче!»: Катерина Яковлева, викладачка Запорізького медичного коледжу, громадська діячка.
«Головна свобода сучасної жінки — це свобода вибору», – впевнена Катерина Яковлева. «Вибору освіти, професії, стилю життя, можливості бути незалежною або створювати сім’ю, будувати кар’єру чи обирати інший шлях. Ми живемо в епоху, коли жінка може мати все, але для цього вона мусить подолати безліч викликів.
Попри прогрес, є права, які нам усе ще доводиться захищати. Це рівна оплата праці, доступ до керівних посад. Також важливо змінювати суспільні стереотипи, які досі намагаються визначати, якою «повинна» бути жінка».
На питання, чи стикалася колись вона з сексизмом викладачка каже, що, певно, немає жодної жінки, яка б колись не відчула це на собі.
«Думаю, немає жінки, яка б не стикалася. Це могло проявлятися по-різному: від упереджених коментарів до ситуацій, коли мої слова сприймали менш серйозно лише тому, що я жінка. Сексизм – це не лише відверта дискримінація, а й тонкі, непомітні моменти, коли тобі натякають, що це «не жіноча справа», «Ти ж дівчина, навіщо тобі така відповідальність?» або коли твої професійні досягнення приписують якійсь щасливій випадковості, а не твоїй наполегливості і завзятості.
Але найголовніше – не дозволяти цьому фону визначати себе. Не мовчати, не погоджуватися, не звикати».
«Молодим дівчатам раджу вірити в себе. Не чекайте, поки вам дадуть шанс – створюйте його самі. Не бійтеся бути амбітними, наполегливими, іноді навіть незручними для оточення, якщо це стосується ваших прав та мрій. Будуйте коло підтримки. Хороші зв’язки, ментори, знайомства дуже важливі, особливо на початку шляху. Візьміть собі за правило: (можливо для когось із вас воно здасться і нахабним, але ми дівчата – нам трошки можна ) Не просіть дозволу! Не чекайте схвалення! Живіть сміливо, дійте рішуче!», — радить Катерина,
«Мрію побачити світ, де GirlPower назавжди витіснить мізогінію»: Аліса Сисоєва, кореспондентка телеканалу «Прямий», головна редакторка сайту Forpost, керівниця пресслужби ЗТО партії «Європейська Солідарність».
«Головними свободами є право обирати, як будувати своє життя, визначати свою долю. Страшно уявити, але ще якихось сто років в більшості країн жінка навіть не мала право голосу. Дев`ятносто років тому жінка в брюках могла спантеличити публіку. А ще п’ятдесят років тому не мала доступу до тих професій, якими може займатись сьогодні.
Звичайно, мова йде далеко не про весь світ. Розуміння, що в багатьох країнах жінки не можуть навіть вийти з дому без дозволу чоловіка, мене шалено обурює. І в той час змушує дякувати долі, що я народилась і живу в Україні», – каже Аліса.
На питання, «які права вам усе ще доводиться захищати?», вона відповідає:
«Зараз я живу і працюю серед людей, які здебільшого розуміють, що таке гендерні права. Сьогодні порушується моє головне право – на безпеку, але то вже питання до нашого російського ворога.
Втім, коли я була молодшою я неодноразово стикалась і з сексизмом, коли серед претендентів на одну посаду обирали чоловіка, пояснюючи це тим, що «чоловік чоловіка зрозуміє». І з ейджизмом, коли мені казали, що я маю прийняти чужу точку зору, бо «людина старша». З мізогінією стикаюсь і досі: періодично під час ефірів я отримую образливі коментарі щодо своєї зовнішності. Більшість з них від жінок, і саме це мене найбільше розчаровує. Мрію побачити світ, де Girl Power назавжди витіснить мізогінію!».
Для молодих дівчат у мене три поради:
- Цінуйте свій час як найдорожчий ресурс. Витрачайте його на навчання, на розвиток, на спілкування з тими людьми, які вас наповнюють.
- Не бійтесь робити те, про що мрієте, навіть якщо це здається вам безглуздим. В 23 роки я попрощалась з бажанням вступити в медуніверситет, бо здавалась собі занадто старою для очного навчання. Я й досі іноді вважаю себе «старою», але якби я тоді наважилась, ця стара вже п’ять років як мала би диплом лікарки.
- Менше переймайтесь думками інших. Коли вам здається, що ваші плани або дії викличуть осуд, приміряйте ситуацію на себе: як часто ви думаєте про справи сторонніх людей? Скоріш за все 99% ваших турбот стосуються вас і ваших рідних. Так і у інших. Люди зациклені на собі, частіше нагадуйте собі про це.
Спілкувались Юлія Христиченко, Славко Твердохліб
Більше новин в телеграм: t.me/forpost_zp
