Сьогодні в нашому проєкті «Історії кохання» пара, яка розпочала свій шлях у досить молодому віці. І ось вже п’ять років доводить світові, що серйозно сказати «кохаю» можна навіть коли тобі лишень трохи за двадцять. Отже, Віктор Дерев’янко про кохану дружину Юлію.
Як ви познайомилися?
- Наша історія не стільки романтична, скільки творча, я вважаю. Ми познайомилися на фоні зацікавленості до творчості письменників Джорджа Мартіна та Анджея Сабковського, що дуже нас об’єднало. І ці спільні інтереси спочатку закріпили дружбу, а потім це вже потихеньку перейшло і в романтичні зустрічі, і в побачення, і в парк-вечір… і переросло у кохання) І десь за пів року ми вже почали жити разом. І ось спільний побут — десь спільні проблеми, десь спільна радість, вони вже закріпили ці відносини, закріпили їх надовго. З того часу пройшло вже п’ять з половиною років.
Скільки вам було років коли ви почали зустрічатися, і скільки — коли одружилися?
- Жінці було 18 років, а мені було 19 — це коли ми почали зустрічатися. Це було як раз 14 жовтня 2015 — на День захисника України і на Покрова) так співпало, що це було перше побачення і дата відліку наших відносин. А одружилися ми 29 грудня 2017: мені тоді було 21, а їй — 20.
Не страшно було у такому ранньому віці брати шлюб, та й взагалі починати серйозні відносини?
- Ні. Бо ми вже на той час вже прожили разом півтора роки, ми вже один одного зрозуміли з різних сторін. Вже стало ясно, що це треба закріпити офіційно. Ніякого страху не було, тим паче що ми вже обидва мали стабільну роботу: я вже на той час отримав бакалавра і працював у школі, закінчував магістратуру. Жінці теж залишалося довчиться пів року, вона теж вже працювала на стабільній роботі з нормальною заробітною платою.
З якими труднощами стикалися у своєму подружньому житті?
- Найважче, напевно, це був побут. Побутова притирка перші кілька місяців, бо люди з різними характерами, з різними побутовими звичками почали жити разом. Це було на початку найважче. Але потім вже так, звісно, я почав знаходити компроміси)) бо жінка в мене з таким — жорстким дуже характером)) і це треба було розуміти, що або я іду на компроміси, або я їду назад до себе до дому)) І тут треба було більше думати, тому що я такий завжди більше в польоті думок, і для мене побут це якесь таке друго-третьорядне, а вона дуже прагматична людина, раціональна, для неї побут це невід’ємна частина життя.
- В плані якихось інших моментів… я не можу сказати, що було щось дуже важке. Певно… Матеріально. Так, матеріально перші часи було важко, перш ніж знайшли стабільну роботу. Ми ж розуміли, що таке зарплата вчителя. Але ми обидва працювали, у нас від початку був спільний бюджет, і зараз так само. Згодом ми звісно ж пристосувалися, і ситуація наша також стабілізувалася.
- Я хочу зазначити, що багато дало рішення пожити окремо. Бо з батьками жити — це одне, а окремо — це зовсім інше. Бо коли ти розумієш, що ти господар у домі, то в тебе вже з’являються нові звички, і ти керуєш тим побутом. Перш за все з’являється відповідальність, більше поринаєш в моменти комунальні — і більше їх розумієш. Ти вже сам сидиш і рахуєш на що скільки витратити.
Ви вже п’ять років разом, для багатьох пар це не аби яка дата, і багато хто до цього моменту вже замислюється про дітей, а дехто навпаки каже, що ще зарано. А як у вас?
- Ми думаємо, але це справа явно не найближчого року-двох, бо ми розуміємо, що треба самореалізуватися, треба покращити фінансове становище, адже коли народжується дитина треба вдвічі-втричі більше грошей. Ну і звісно що окрім самореалізації хочеться поїхати десь подорожувати. Бо з дитиною зараз це важкувато робити, враховуючи карантин. Тому, поки що плануємо, але це питання не сьогоднішнього і не завтрашнього дня.
Романтичні моменти. Які вони були і є у вашої пари?
- Пропозицію я вирішив зробити романтично — на ковзанці. Але не врахував одного моменту)) я взагалі не вмію кататися на ковзанах! Тому це виглядало досить дивно: я однією рукою тримався за бортик, а іншою тремтячою тримав обручку. Вона звісно ж сказала «так», і сказала «ну все, досить, пішли з відси!) Я бачу, що ти хотів зробити все гарно і ціную це, але не буду тебе мучать!»
- А потім вже, у нашій прагматичній манері, я підійшов до неї і сказав, що у вівторок йдемо у РАГС, я не приймаю ніяких відмов. І жінка сказала: «ну раз ти не приймаєш відмов, тоді пішли!»))
- На початку вона взагалі нікому не хотіла говорити, що ми одружуємося. Вона просто хотіла розписатися і все. Вона не хотіла ні пишних весіль, ні гостей, нічого. І це вже я її батькам розповів, що ми одружуємося, і батьки сказали, що якби ми не розповіли, що ви одружуєтесь, ми би вас з хати вигнали)) Тому саме весілля було досить скромне — ми були лише з найближчими родичами та друзями. Це була зима, і це було перед новим роком, і на диво це була дуже тепла зима і не було холодно.
Який секрет стосунків чи, можливо, побажання ти можеш зробити тим, хто тільки на початку своїх відносин?
- Не брехати. Не брехати і взаємоповага і взаємодовіра. Нічого не приховувати. Бо якщо десь хтось щось починає недоговорювати, приховувати, а потім вже це переростає у брехню, то це вже дає певні тріщини. Цих тріщин потім вже може бути багато і одного разу відносини можуть просто не витримати.
- Те що я за п’ять років побачив — треба усім ділитися, треба усе обговорювати і не ставити когось зверху, а когось знизу. Все має бути рівноправно і демократично прийматися рішення. Бо якщо хтось когось притисне, це також може дати тріщину у відносинах, і буде все одно розкол, бо хтось один не витримає. Навіть якщо буде терпіти, то потім з ще більшою силою вибухне.
- Звичайно ж казати один одному «я тебе кохаю». Казати про почуття, адже ділитися потрібно й позитивним також.
Читайте також: Історія кохання запорізького кіборга – знайомство в соцмережі, війна та уроки з донькою
