У 2017 році Україна отримала безвізовий режим з Європейським союзом. З того часу українці, що мають біометричні паспорти можуть подорожувати країнами Європейського союзу та Шенгенської зони спонтанно.
Безвізовий режим відкрив можливість вільного пересування Європою. Це – поїздки на вікенди, концерти, виставки, музичні та театральні фестивалі, футбольні матчі, пляжний відпочинок, до друзів та рідних.
Більшість з українців уже й забули як було до червня 2017 року, тож сьогодні ми це згадаємо разом з людиною, яка вже багато років організовує поїздки за кордон для запоріжців.
Ірина Ватрушків – директор туристичної компанії «Зовнішсервіс», що працює на ринку туристичних послуг в Запоріжжі вже багато років. Пані Ірина почала працювати в цьому бізнесі ще в 90-х роках, тож добре пам’ятає як було тоді – 20 років тому, і як тепер. Наскільки запоріжці стали комунікабельнішими зі світом та як безвіз вплинув на пізнання Європи.
Сьогодні в інтерв’ю поговоримо саме про безвіз, які зміни та переваги він приніс українцям та запоріжцям зокрема.
Мабуть погодитеся – до хорошого звикають дуже швидко. Чи пам’ятаєте, як доводилося працювати при візовому режимі?
Назвала б цей час одним словом – це було принизливо і для туроператорів і для самих українців. Те, що нам надали можливість відвідувати величезну кількість країн у спосіб, як це роблять цивілізовані люди, є для українців моментом визнання та довіри. Я до кінця не вірила, що це трапиться, хоча розуміла і бачила як Україна крок за кроком виконує всі умови, які поставили європейці, щоб відкрити для нас свої кордони. Гадаю ці часи ми мусимо пам’ятати, щоб розуміти важливість євроінтеграційних процесів та сприяти виконанню зобов’язань, які взяла на себе Україна підписавши Асоціацію з ЄС.
У чому саме полягають відмінності в роботі туристичної компанії до безвізу і зараз?
Тоді була істино нераціональна витрата часу. Треба було зробити десятки зайвих рухів, а зворотного зв’язку не було, як сам турист, так і компанія, що надає послуги могли до останнього не знати — дали візу чи ні. Було багато нервів сліз і злості…
По-перше, туристу необхідно було зібрати величезний пакет документів, їх справді була велика кількість. Часто спрацював людський фактор, десь технічно допустили помилку, наприклад у довідці з місця робота і це вже було підставою для відмови. Зривалися давно заплановані відпустки, а ще гірше, коли одному з подружжя відкрили візу, а іншому ні. Або батьками дозволили перетинати кордон, а дітей не пустили, це було зрідка, але й про таку практику колеги розповідали. Уявляєте який це психологічний удар, коли людина чесно працює цілий рік, накопичує гроші на омріяний відпочинок, детально обирає країну, готується, купує все необхідне, а тут раз – все зривається, бо посольство відмовило. На собі відчула всю, м’яко кажучи прикрість від такої ситуації. Це образливо і принизливо.
По- друге, окрім збору цілого пакету документів, необхідно було витратити чимало часу, грошей та нервів. Деякі посольства дозволяли, щоб інтереси туриста на етапі отримання візи представляла туристична компанія, інші вимагали його безпосередньої присутності. Якщо посольство країни знаходилося в Києві, то треба було витратити близько тисячі гривень на саму поїздку, випасти з робочого графіку на два дні, відстояти півдня в черзі і це лише при поданні документів на візу, а її ще й забрати треба було особисто. Сюди додатково варто порахувати витрати на вартість візи та послуги візового центру. Інколи сам тур виходив туристу дешевше, а ніж витрати, що пов’язані з отриманням візи.
На щастя все це вже кілька років як позаду і сьогодні українці можуть подорожувати Європою вільно.
Пригадую випадок, коли відправлення до однієї з країн Європи було зі Львова. Із Запоріжжя виїхала ціла група людей, паспорти з візами повинні були видати на місці, тобто у Львові. Всі затамувавши подих і чекали, щоб побачити в паспорті цей завітний штамп і звісно ніхто не готувався до відмови. Коли паспорти роздали, то виявилося, що одному з подружжя візу відкрили, іншому ні. Якою ви думаєте може бути реакція? У цю мить турист ненавидів усіх: посла, країну, туроператора і того, хто допустив помилку в документах і я такі емоції чудово розумію.
Коли країни Європейської Союзу, тай інші також затвердили безвізовий режим для українців, це було справжнім святом.
Як довго туристу треба було готуватися до поїздки?
Власне, це те, про що я мусила сказати одразу, з безвізом ми отримали свободу, насамперед – свободу дій. Сьогодні багато молодих українських родин можуть дозволити собі провести вихідні за кордоном. Це чудово, коли без зайвих клопотів та очікувань сім’я придбала квиток на літак і спокійно полетіла вечеряти та берег скажімо Середземного моря.
Раніше поїздку потрібно було планувати за півроку. Насамперед через те, що записатися в посольстві на подачу документів треба було заздалегідь, там завжди були черги.
З отриманням Україною безвізу, чи з’явилися інші проблеми для туристів, що продиктовані умовами перетину кордону?
Знаєте, на початку клієнти приходили і часто запитували, а що нам треба мати з собою, які вимоги будуть в митників, чи не розвернуть нас назад? Погодьтеся, були побоювання, що пропускати будуть лише частково, або з’являться певні додаткові вимоги.
Насправді все чітко і прозоро, якщо проїзний документ в нормі, є страховка, то ніхто не буде створювати перешкод. Втім, навіть страховку не обов’язково перевіряють, я б сказала – вибірково.
У моїй практиці не було випадків, щоб туриста розвертали назад і не дозволяли перетинати кордон. Зрештою, в європейців так всюди, якщо правил дотримано, то це гарантія того, що все буде добре. Цього і українцям варто було б повчитися.
Які країни Європейського Союзу найчастіше відмовляли у відкритті віз українцям?
Греція! Тривалий час ми доволі неохоче пропонували своїм клієнтам тури до Греції, бо були великі ризики отримати відмову. Що цікаво, консул цієї країни була жінкою, так часто навіть у нас була ситуація, коли чоловікові дають візу, а його дружині відмовляють. У кінцевому результаті подружжя поверталося додому. Зараз ми часто пропонуємо клієнтам Грецію, та й самі там буваємо.
Чи збільшилася кількість охочих відвідати країни, які відкрили для нас кордони?
Однозначно так, я думаю є статистика тих, хто з червня 2017 року побував у країнах Європи вперше. В нас таких клієнтів немало і щоразу їх кількість збільшується. Люди якщо починають їздити, то продовжують це робити. Розцінюю це дуже позитивно, бо пізнання – це знання, це власний досвід.
Коли ми отримали безвіз, то я була впевненою, що бюджетні автобусні тури відійдуть у минуле, думала що люди почнуть подорожувати самі і необхідність у таких турах зникне. Втім, мушу визнати, що помилялася. Так, спершу українці пробували організувати собі поїздку самостійно, вважаючи, що це вигідніше. Але тенденція не мала розвитку. Навіть ті, хто спробував самостійно відчули, що їхати у подорож організовано й ні про що не турбуватися це простіше і вигідніше. Ми продовжуємо возити в автобусні тури і зараз наші програми більш насичені.
Як пов’язана насиченість програми з безвізом?
До безвізу ми були прив’язані до умов країни, яка дала візу. Скажімо, якщо ми отримали візу в польському консульстві, то певну частину часу ми мусили пробути на території цієї країни. Хоче турист чи не хоче, але він мусив відбути в Польщі певну кількість ночей. Хіба це демократично? Ні звісно! Від цього залежала програма, ми як компанія що організовує поїздку мусили продумувати логістику враховуючи всі вимоги та заборони.
Чого українцям не вистачає для більш щільної комунікації з європейцями?
Очевидні для мене два чинники – це знання англійської мови, а точніше низький рівень володіння українців мовами. Другий чинник це кошти. Знаєте, я бачу що люди хочуть їздити та відкривати для себе більш цивілізований світ. За останні роки українці стали дуже прихильно ставитися до ЄС, це я чую від наших клієнтів та й загалом бачу тенденції, але наш турист – це незаможний турист. Переважна більшість якщо і їде в Європу, то обирає бюджетні тури, а багато людей просто не можуть собі дозволити розширювати світогляд і пізнавати.
спілкувалася Мирослава Балабан
