В Україні наприкінці 1980-х років стало зрозуміло, що радянська система не може існувати без певних реформ. Але у майже наскрізь шовіністично-компартійному Запоріжжі, де за розмову українською мовою людину могли облаяти або навіть побити, про якісь зміни не хотіли чути.
Вибухом патріотичних емоцій стали події 5 серпня 1990 року, коли Запоріжжя приймало учасників Всеукраїнського святкування 500-річчя українського козацтва. 
Перші заходи відбулись на острові Хортиця, а опівдні колона учасників вирушила через греблю Дніпрогесу до центру Запоріжжя, на каскад фонтанів «Райдуга», розтягнувшись майже на 10 кілометрів. За деякими підрахунками, кількість людей з різних куточків України, що брали участь у заході, сягала близько 500 тисяч.
У листопаді 1990 року футболісти запорізького «Металурга» вперше завоювали право грати у Вищій лізі СРСР. І вже у 1 турі, який відбувся 11 березня 1991 року, запоріжці вдома, незважаючи на суддівську прихільність до гостей, здолали чванливих та ненависних москалів зі «Спартаку» — 2:1.
Запоріжжя після перемоги кілька діб вирувало — потрібно організовувати самостійний чемпіонат України з футболу та боротися за вихід до європейських кубків! А також створювати збірну України, яка б грала незалежно від збірної СРСР. У ті часи, до речі, радянська збірна відсотків на 70-80 складалась з українців…
Закріпленням успіху святкування 500-річчя козацтва стало проведення в нашому місті у серпні 1991 року музичного фестивалю «Червона Рута». До того, як приїхати в наше місто, фестиваль проводили лише раз у 1989 році в Чернівцях. Серед переможців запорізького фестивалю були музиканти і виконавці, з яких починалась українська незалежна естрада, зокрема «Табула Раса», «Плач Єремії», Сестри Тельнюк, «Мертвий півень» та багато інших.
Фестиваль для багатьох відкрив українську країну і був вагомою цеглинкою у фундаменті нашої незалежності…. А закінчився яскравий фестиваль за кілька годин до створення у Москві сумнозвісного «ГКЧП». На ранок наступного дня в Україні, яка тоді ще входила до складу СРСР, ввели надзвичайний стан. Але процес боротьби за незалежність вже було не зупинити.
Державний переворот у Запоріжжі сприйняли по-різному. Активісти демократичного руху були налаштовані на боротьбу за демократизацію та дотримання Декларації про державний суверенітет України. Компартійна номенклатура в цей же час зайняла вичікувальну позицію.
24 серпня Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Здійснилася мрія багатьох поколінь борців за свободу і незалежність. 
На Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року винесли одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» У голосуванні взяли участь 31 891 742 людини — 84,18 % населення України. З них 90,32 % (28 804 071 людина) проголосували «за». У Запорізькому краї свої голоси за незалежність України віддали понад 90% мешканців.
Отже у грудні 1991 року офіційно припинив своє існування монстр під назвою СРСР. У той час багато хто з запоріжців (знайома багатьом запоріжцям по двом Майданом Марія Лихвар з її фірмовим в’язаним прапорцем України у 1992 році) сподівались, що Україна, повернувши собі незалежність, швидко увійде у цивілізований світ
Але, не дивлячись на заборону діяльності комуністичної партії, її функціонери та молоді керівники комсомольських організацій нікуди не поділися у Запоріжжі. Вони разом з керівниками підприємств, установ та організацій швиденько прибрали до рук усі ласи шматки — усе, що можно було прибрати. У цьому їм допомогали бандити у погонах та без. Таке життя тривало понад 10 років.
31 жовтня 2004 року відбувся перший тур виборів президента України, за результатами якого у другий тур вийшли Віктор Ющенко та Віктор Янукович (Партія регіонів), які набрали 39,87% та 39,32% голосів відповідно. Наступний тур виборів пройшов 21 листопада 2004 року.
З оголошенням попередніх офіційних результатів голосування стало зрозуміло, що вони суттєво відрізняються від даних екзит-полів. За твердженням переважної більшості міжнародних організацій, другий тур пройшов з брутальними порушеннями виборчого законодавства, з застосуванням технологій загальнодержавного фальшування результатів голосування, в тому числі і з втручанням в електронну систему підрахунку голосів в Центральній виборчий комісії.
З 23 листопада мітинги й пікети почалися не лише в Києві, а й в обласних центрах. Зокрема, у Запоріжжі. Тисячі людей виходили на вулиці та площу Фестивальну (через проспект від будівлі облдержадміністрації), протестуючи проти свавілля з боку кучмовського держапарату та «ригів». Відмітним знаком демонстрантів став помаранчевий колір — колір передвиборної кампанії Ющенка. 27 листопада Верховна Рада України визнала результати виборів недійсними і оголосила недовіру ЦВК. Під час повторного голосування, проведеного 26 грудня 2004 року, з результатом 51,99% переміг Віктор Ющенко (Віктор Янукович набрав 44,20% голосів).
Віктор Янукович взяв реванш у 2010 році. Але за короткий термін його президентства, українці зрозуміли, що так жити не можна. 21 листопада 2013 року Януковичем та урядом Азарова було зірвано підписання угоди про Євроінтеграцію, після чого почали збиратись перші мітингувальники. 30 листопада на Євромайдані були жорстоко побиті студенти. Запоріжжя приєдналось до Євромайдану. Майже кожного вечора, (а вихідними — вдень) біля будівлі ЗОВА збирались запоріжці, шоб висловити свій протест проти запроданців та російських посіпак.
26 січня 2014 року влада Запорізької області (Пеклушенко зі своєю регіональною командою) разом з міліцією та «тітушками» вчинили жорстокий розгін Майдану. 
Майдан почали розганяти, незважаючи на те, що люди поводилися мирно. В мирних демонстрантів не тільки кидали світлошумові гранати, по них запускали феєрверки. Десятки людей тітушки та міліціонери побили — били руками, ногами, кийками, десятки людей (навіть непричетних до Євромайдану) були затримані, а відносно них порушені кримінальні та адміністративні справи. Когось з активістів затримали пізніше, хтось з активістів переховувся аж до перемоги Євромайдану.
Але запоріжці все рівно збирались наступними днями, тепер на площі Поляка, тому що влада завезла на площу Жовтневу (тепер майдан Героїв) проплачених «прихільників» Януковича — кілька «тітушок» чергувала навіть уночі біля будівлі ЗОВА.
Після бігства Януковича до росії, московити захопили Крим. Євромайдан переміг, але у Запоріжжі на кілька місяців запанував дуже нервовий стан: проукраїнські сили не мали достатніх сил, щоб забрати владу собі у Запоріжжі, а проросійські сили — без збройної підтримки рф лякались створити шось на кшталт «ЗНР». Одним з випадків відкритого протистояння цих сил у Запоріжжі стала «Яєчна неділя», яка навіть увійшла в історію України, а не тільки міста.
Це була успішна безкровна акція спротиву спецоперації «русская весна». І розпочали її – жінки. 13 квітня 2014 року учасники запорізького Майдану і самооборона міста закидали яйцями та борошном учасників проросійського мітингу на Алєї Слави.
У цей час вже тривала перша хвиля мобілізації до ЗСУ через військову агресію росії на Донбасі та Криму.
Вишкіл українських бійців допоміг стримати ворога у березні 2022 року на підступах до Запоріжжя. російські війська зосередилися у Василівці для ривка на Запоріжжя. Але українське командування напередодні наступу підклало нацистам з росії неабияку свиню. Українські військові абсолютно раптово для окупантів перейшли в контрнаступ в напрямку Оріхова, наступаючи на Зелений Гай. 
Російським військам у підсумку замість наступу на північ довелося повертати на схід і витрачати накопичені сили в зустрічних боях з угрупованням українських військ. У підсумку ні про який оперативно-тактичний наступ говорити було вже не можна — резерви росіян виявилися розсмикані та пошарпані, темп був загублений, плани зірвані.
У мирні та воєнні часи залишаємося разом, бо лише так ми є сильнішими. Долучайтеся до телеграм каналу Форпост медіа.
Усі ми тут — https://t.me/forpost_zp
