Друга історія від мами, яка намагалась врятувати свою дитину в Запорізькій обласній клінічній дитячій лікарні… а потім перевезла її в Київський Онкоцентр. Зараз малеча почувається краще.
З Юлією ми познайомилися не так давно — допомагали збирати кошти для лікування її дитини. Хлопчик був пацієнтом Київського Онкоцентру із діагнозом онкологія. Тож, коли ми побачили першу відеоісторію мами, яка відвезла дитину на лікування в іншу країну, ми запитали в Юлії, що їй відомо про запорізьку гематологію та чи може розповісти нам власні спостереження.
Такої відповіді ми не очікували:
Чесно, краще б це відділення закрили, ніж таке відділення є.
Далі наводимо розповідь без редагування:
Ви знаєте я навіть боялася на блок заступати: як тільки заступаємо на блок хтось у відділенні помирав.
Погано, що все списується на онкологію. Щось не так, відповідь: а що ви хотіли, ви знаєте, що у вас за діагноз. Так знаємо, але можна боротися, а не халатно ставитися.
Дивувало, ще те, що мам змушували підіймати коробки з ліками на четвертий поверх у відділення. Мами й сміття виносили на вулицю, і без докорів сумління заходить в палату санітарка й каже: підіть прогуляйтеся, винесіть сміття. Я з ними воювала, як могла. Я стежу за крапельницею і ще повинна виносить сміття.
Та й в палати кладуть дітей не за віком. Маленькі діти кричать, а підліткам з ними важко. У мене Андрій мучався: тут дикі головні болі від хіміопрепаратів, дика спека в палаті і маленькі діти кричать.
Було таке, що з дитиною спали на одному ліжку. Це звичайно щось із чимось. Дитині цілодобово капають препарати, там і спати боїшся, щоб недай боже не зачепити. Було, що ми промучалися п’ять діб.
Може медсестра занести помилково іншої дитини розведену хімієтерапію. Відповідає: ой я переплутала. А хімія є різна і нараховується під кожну дитину. І виходить ти своїми руками вбила дитину, оскільки мами самі замінюють препарати (переставляють голку від системи крапельниці з однієї пляшки, або пакета в інший, якщо їх декілька, ред.). Кажуть, мед.персонал поскорочували, працювати нема кому.
Бородіну скаржитися на медсестер марно, він їх покриває. Пояснює тим, що зарплати маленькі у них. Я скільки не скаржилася на медсестру Галину, все марно. Внутрішньовенний катетер я не дозволяла, щоб вона ставила, бо у дитини будуть всі вени поколоті. Ставлення до роботи у неї халатне. Дитина коли заступила на блок, вона принесла инфузомат, не підключила його, не перевірила чи все в порядку і пішла. Я коли прибігла до маніпуляційної кликати її, вона відповіла: «це не моя робота».
У мене торік накипіло, хотіла написати, щоб опублікувати. Мені відповіли, щоб я мовчала, щоб дитині не було гірше. Тому що, я не бачу яку дозу хімієпрепарату дитині розводять.
Тому я з Києва боюся їхати, я так звикла до постійного контролю. Нас коли на свята додому відпустили, я була в паніці. Але все одно були під контролем, я з лікарем списувалася і вона говорила, що мені робити.
Окрім іншого Юлія розповідає про випадок, коли у відділені запорізької гематології медбрат пропрацював зміну з високою температурою, постійно збивав її. А потім виявилося, що в нього коронавірус. Відділення не обробили, а пацієнтів не перевірили. Її дитина також заразилася, з високою температурою їх виписали й сказали сидіти на самоізоляції. Але найжахливіше не це:
Потім коли взяли аналіз на вірус у всього відділення, було заражено все відділення. Тоді й дитина з Мелітополя померла, вона перехворіла на пневмонію, потім виявили у неї рак крові, почали лікування хімієтерапією і тут заразили (коронавірусом, ред.). Дитина померла, наклалося одне на інше.
У мене перед очима досі ця дитина.Я так боялася, щоб моя дитина в реанімацію не потрапила, звідти рідко хто повертався.
Про ставлення лікарів:
У дитини торік виявили пухлину. Нас на швидкій з дитячої лікарні, яка знаходиться *** перевезли до дитячої обласної. Там на приймальному покої лікар каже при дитині: якщо травма це добре, а пухлина це погано. Мені в той момент його просто прибити хотілося, де ваша етика?
А до нейрохірурга потрапити взагалі складно. Маловічко хам ще той: мене за двері виставляв, то йому настрій я перед операцією псувала, то немає бажання говорити.
Вони (лікарі, ред.) мені пропонували покласти дитину в реанімацію і через зонд насильно годувати.
Я їм кажу, ви що нелюди, треба його до Києва везти. Сиділи мені в обличчя сміялися: а що ви досиділися? Що значить досиділися? Такі фахівці, як ви його лікували!Я підіймала мам, щоб розповідали все, що відбувається, вони бояться, кажуть попереду операція і Моргун (хірург, онколог) їхніх дітей оперує. Кажуть, щоб не зробив гірше дитині.
Плюс за хабарі не можуть його покарати, каже батьки самі дають.
Про ставлення та лікування в Київському Онкоцентрі:
Ви знаєте мені досі дивно, як я важку дитину везла до Києва. І до Києва їхали не домовляючись ні з ким. А що робити? Дитину рятувати треба. Я у швидкій їхала вночі тільки з однією думкою, хоч би взяли на лікування, не відмовили.
Батьки повинні знати, щоб поїхати в інше місто на консультацію або на лікуванні педіатри повинні дати електронне направлення. Тільки потрібно говорити, тобі треба на консультацію або на лікування. І тоді приймають. Як нам розповідали, важко потрапити. Все це маячня, просто, мабуть, не хочуть давати направлення. Нам теж розповідали, що в Ромоданова неможливо потрапити.
Мені зав.реанімації в Ромоданова говорив: ми приймаємо всіх і консультують всіх. Нікого не слухайте, що неможливо до нас потрапити. На другому поверсі є консультаційний кабінет. І дитячі нейрохірурги проводять консультацію. Правда треба чекати, буває привезуть важкого пацієнта і залучена не одна бригада нейрохірургів.Ви знаєте, я дивлюся ставлення до дітей в Київському Онкоцентрі та в Запоріжжі, це небо і земля.
Я ввечері вийшла з палати, так діти сидять щось клеять, займаються творчістю. У Запоріжжі ще на яку медсестру потрапиш, щоб діти не заважали їй ще й в коридорі світло вимкне.Нам в Києві з першого дня поставили Бровіак. Щоб дитині не палити вени. Вони дивувалися чому нам відразу не поставили порт коли проходили хімієтерапію. У дитини після *** блоків хімії сильно попалили вени. І коли катетер крові виходив зі строю у дитини йшла хімія не в вену, а під шкіру, рука набрякала. Говорила медсестрі, попалася була одна, так говорить хочете переставлю. Що значить хочете, хімія йде не в вену, а під шкіру, це біль яка!
Я в Києві вчилася й облік вести. Вони були в шоку від того, як в Запоріжжі вівся контроль, а точніше не вівся.
Хіміопрепарати в Онкоцентрі в Києві на руки мамам не дають, коли закінчується промивка фіз.ррозчину або глюкози і наступною повинна капатись хімія, то йдеш до медсестри й кажеш, тоді вона приносить хімію. У Запоріжжі все заносять в палату і стоїть ця хімія на підвіконні на сонці.
Також в Києві розраховують швидкість з якою будуть капатись хіміопрепарати і промивка. У Запоріжжі йде гра зі швидкостями: на промиванні одна швидкість, на хіміопрепаратах — інша. Коли в Києві у лікаря питала: «чому ви так не міняєте?» Лікар відповіла: «Ви, що з нирками гратися хочете?»
Про віру в краще:
Хочеться, щоб стаття дійсно зробила поворот на краще. Онкологія це не вирок, і дітей можна реально витягати. А виходить недбалість лікарів робить все навпаки, адже можна списати на онкологію. З відповіддю, що ви хотіли? Я хотіла і хочу, щоб всі сили доклали та включили нарешті голову. Особливо коли говорять, ви знаєте який у вас діагноз? Так знаю і що? Хрест на дитині не дозволю ставити.
Редакція Форпост бажає Юлії, щоб її дитина якнайшвидше одужала!
Наша наступна історія буде від волонтерів, які допомагають гематологічному відділенню у Запорізькій обласній клінічній дитячій лікарні.
Читайте також: На Запоріжжі після дощу у проході застрягла автівка: на місці працювали рятувальники (фото)
