Бійці АТО, які кілька днів тому відкрили біля запорізького автовокзалу сендвіч-бар розказали, як тривала підготовка, скільки це «потягнуло» коштів та хто надав в оренду шматок землі, щоб хлопці могли розвивати власну справу.
Одними з перших гостей цікавого закладу з дуже тематичною назвою «Bronik» стали журналісти інформаційного агентства Forpost. Як правило, мотивувати бійців АТО до відвертої розмови, при звичних обставинах не так просто. У «Броніку» атмосфера дозволяє поговорити душевно та емоційно, у нашій ситуації — навіть була змога помислити над глобальним.
Поки роботи у хлопців не так багато, як би хотілося, та все ж клієнти є, які, до речі, дуже високо оцінюють смак сендвічів та кави. Започаткували цю справу три бійці АТО – два Олексії та Олександр. Хлопці разом служили в 55- бригаді, дехто пішов вдруге, бо відчував, що його допомога досі потрібна. Усі вони не стали чекали повістки від військкомату, а прийшли самі і заявили про своє бажання боронити рідну землю. Зустрілися чоловіки у 55- артилерійській бригаді в 2014 році. Багато довелося пройти разом, стояти пліч-о-пліч, страхувати один одного та захищати, а тому, в мирному Запоріжжі і думки не виникало чи можна один одному довіряти у бізнес відносинах. Кожен виконує свою роботу відповідально та від душі.
Чому ви обрали місце саме біля автовокзалу, напевно у центрі чи в одному з парків «прищепити» точку було б простіше?
— Обирати не доводилося, ми озвучили свою ідею В’ячеславу Зайцеву та іншим побратимам, бо не одноразово у середовищі бійців АТО вирішували актуальні питання та допомагали один одному. Ми шукали шматок землі, де можна було б розмістити своє кафе на колесах. Максим Дрозденко, запропонував скористатися тією частиною ділянки на якій ми зараз стоїмо. Треба відмітити, перші два місяці він дозволи попрацювати без орендної плати, коли побачимо як воно піде, всі фінансові питання обов’язково обговоримо. Звичайно, нам би дуже хотілося відкрити кафе чи бар скажімо на площі Маяковського чи десь на Набережній, але фінансово не потягнемо поки такої розкоші, — розповів Олексій Совач.
Ви не звернулися до міської влади з проханням виділити невеличку ділянку, чому?
— Знаєте, найкраще, як показує досвід, подібні питання вирішуються у нашому середовищі побратимів. Ми один одного розуміємо і радо допомагаємо, коли потрібна підтримка. По- перше, щоб отримати прямі юридичні відносини з міською радою, треба мати багато грошей. Щоб отримати земельну ділянку для ведення підприємницької діяльності, потрібен проект, який коштує доволі дорого, пізніше, щоб дали дозвіл на використання тієї ж електроенергії, теж потрібен проект і це теж дуже затратно. Наші ресурси були обмеженими. Усе, що ви тут бачите зроблено власними руками, або відреставновано. Сам причіп ми купили, я завжди стверджую – дуже вигідно, але він був у жахливому стані – протікав дах, розбитими були вітрини і тому подібне. Ми власноруч все полагодили. Ось стоять дерев’яні меблі, це я власноруч зробив, вивіску також, смітники. Купили чи взяли в оренду лише техніку: кавовий апарат, мікрохвильову піч, прес для сендвічів та інше. Самостійно ми також готуємо та обслуговуємо клієнтів закладу. Не зважаючи на те, більшість робили власними руками, все решта обійшлося в близько 100 тисяч гривень.
Окрім того, відповідаючи на ваше запитання про оренду землі, хочу зазначити – те, що ми бійці АТО, не мусить давати нам певних переваг чи додаткових пільг. Ми – чоловіки і зробили те, що мусили, це наш обов’язок, який з’являється при народженні. Вважаю недостойно бійця вимагати, чи тим паче спекулювати і маніпулювати, як деякі новоспечені зірки ютубу, (ви мабуть розумієте, якого гастролера зараз маю на увазі ) вимагаючи додаткових благ, за те що чоловік захищав рідну землю. Давайте будемо жінкам, за народження кожної дитини виділяти 10 соток землі, це те саме. Жінки створені Богом щоб народжувати дітей, чоловіки – щоб захищати цих дітей і жінок від небезпек та боронити рідну землю. У цьому контексті, я б ставив питання по-іншому – не наділяти додатковими благами тих, хто вирішив виконати свій обов’язок, а обкласти додатковими податками тих, хто відмовився робити те, що мусив та чого потребувала Батьківщина. І ще більші санкції застосувати до тих, хто у складний для країни час виїхав «перетерпіти страх» до інших країн. Я переконаний, ще прийде час, коли той самий поляк, образно кажучи, дасть фофана українцю і скаже – що ти тут робиш, що зробив для Польщі? От тоді, всі попросяться назад, а тут вже я маю право спитати – що ти тут робиш і де ти був, коли потрібна була допомога? – зазначив Олександр Дівочий (з суворим, але добрим виразом обличчя.)
Ви всі троє кинулися у бій, коли було найбільш страшно — не було чим воювати та у що одягатися, щоб захиститися. Можете пригадати, що вас тоді мотивувало і що викликало найбільший страх?
— Я професійний військовий, — каже Олександр Дівочий – пройшов службу в армії, та вступив до військового інституту. Мої предки також були військовими. Дивлячись по телевізору на те, що відбувається, сам себе гриз і псував нерви, мої діти і дружина це бачили. Коли мовчати було не сила, запитав їх ( у мене дві доньки близнючки) – діти, йти батькові боронити землю, вони в один голос заявили – йди! Ми тебе знаємо, ти тут не всидиш і будеш себе докоряти. Йди, вижени їх з нашої землі і повернися героєм. Я дуже вдячний родині за цей дозвіл і підтримку, саме таких слів я очікував від доньок, яких старався виховувати по-людськи.
Перші кілька місяців служби були курортом, у прямому сенсі. Ми охороняли Маріуполь, а місцем нашої дислокації були туристичні бази. Через якийсь час нас кинули до ліній фронту. У нас артилерійська бригада, а тому, коли сепаратисти нас побачили, почали гатити на повну. Нам пощастило, хлопці, які стояли у цьому місці до нас, а потім з нами, все добре підготували, викопали надійні землянки, накрили їх товстим металом. Так ми вистояли.
— У мене, окрім приблизного того, що вже назвав Олександр був страх ще тут, у Запоріжжі. Мені дійсно було страшно зізнатися своїй мамі у тому, що завтра поїду воювати. Не знав, як вона відреагує і взагалі – як переживе. Вона відповіла – я так і знала! Я сказав – сама винна, бо виховала мене таким. Я ніколи не любив дисципліни, тому служба в армії — не моя справа, але питання на той час стояло не у тому, чого я хочу, а що мушу робити – поділився Олексій Совач. (ред. Олексій говорив короткими фразами, бо саме він у команді відповідає за кухню, а тому часто бігав обслуговувати клієнтів).
Питання до професійного військового, Олександре, ви служили двічі, за призовом та добровольцем і мали нагоду порівняти. Чи достатньо змінилася українська армія зараз, як би ви її описали?
— Найперше – зараз це армія, справжня, дисциплінована, добре одягнута та достатньо, на сьогоднішній час озброєна. Ті, хто не був у цій системі і не бачив змін не розуміють, а більшість і не хоче зрозуміти, чого насправді досягнула сьогоднішня українська влада. Українську армію системно, протягом багатьох років знищували , закономірно, що на час вторгнення ми мали невідомо що, але армією це не можна назвати ніяк. Дивлюся зараз Анатолій Гриценко, знову зібрався у Президенти, не побоюся висловити свою точку зору, але таких як він треба запроторити до в’язниці, або відправити у найбільш гарячу точку, бо саме тоді, коли Анатолій Гриценко був Міністром оборони, армію знищували найбільш потужно, усе розпродували та розкрадали. А у час, коли прийшов ворог – в країні нічого, ні дисциплінованих військових, ні екіпіровки, ні зброї.
Зараз це вже у минулому, в Україні тепер є армія і вона достатньо сильна. Я не хочу порівнювати з російською армією, бо якщо глянути хоча б на кількість особового складу, то різниця величезна. А всі ті, хто говорить – та вони навмисне тягнуть війну, та її вже давно можна було закінчити – хай йдуть і пробують закінчити! Люди не усвідомлюють, що таке російська армія, яка розвивалася у той час, коли в нас такі як Гриценко розкрадали. Її не варто боятися, але ворога треба оцінювати високо і готуватися до найгіршого. Російську армію я б назвав величезним скаженим ведмедем, знищити якого допоможе тільки гострий розум і продумана стратегія.
Наскільки стратегія Президента є правильною, є люди, які звинувачують його навіть у тому, за що він не відповідає. За зовнішню політику і армію він точно несе відповідальність, вправно?
— Люди, які вміють аналізувати і думати мали б розуміти – сепаратистів зупинило не так військо, як геополітичні кроки нашого Президента. Він на світовому рівні отримав визнання і змусив світ почути, звернути увагу на ту біду, яка спіткала Україну та активізуватися. Саме реакція світової спільноти змусила Путіна пригальмувати. А питання чи невдоволення тієї частини суспільства, яка не хоче чекати і прагне жити добре все сьогодні, мусять ставити тим людям, які відповідають за ту чи іншу сферу зокрема. У Петро Порошенка не було своєї готової професійної команди на той час, коли він став Президентом, а тому нести відповідальність за тих, хто вкрав, чи скористався якось нечесною схемою, він може нести лише частково. А суспільство нехай корегує і підказує, так буде правильно, — заявив Олександр Дівочий
— Мені дуже цікаво подивитися на ситуацію через 20 років, впевнений, Петра Порошенка ще можуть визнати найкращим Президентом України за всі часи. А знаєте чому? Гляньте на опозицію, хто буде кращим, чи хоча б таким самим? Скільки питань чи претензій ми б не мали до сьогоднішнього Глави держави, ми мусимо дивитися хоч на кілька кроків попереду. Тимошенко? Я вас прошу, вона вже мала час показати свої наміри і вправність… Ляшко? Бойко? Хто стане адекватною і виправданою заміною сьогоднішнього Президента? У мене самого багато невдоволення і мені хотілося б, щоб було краще, бо саме зараз я молодий і хочу жити красиво, але ж треба і вміти аналізувати ситуацію. Є відкриті джерела, статистика по зовнішньому боргу, інші показники, будь ласка, не будьте голослівними, якщо хочете аргументувати свою точку зору, то вивчіть ситуацію, це просто і все стане зрозумілим – зазначив Олексій Сович.
Ми вже дуже заглибилися у велику політику, давайте повертатися до вашої справи. На території автовокзалу кіоски з шаурмою стоять один на одному, чим ваша їжа відрізняється?
— По-перше, ми не замовляємо напівфабрикатів. Заморожених сендвічів чи бургерів у нас немає, усе свіже і натуральне. По-друге, ми купуємо інгредієнти тільки у перевірених людей. Хочеться, щоб це було і смачно і корисно, наскільки це можливо. Зрештою, у нас люди і самі можуть відрізнити якісне він неякісного. У нас також є унікальний продукт – консерви, з курки, свинини та телятини. Це наш побратим створив свою торгову марку, і зараз робить консерви за всіма вимогами НАТО, у нашому кафе вони також продаються — поділився Олексій Совач.
Є бачення стосовно розширення асортименту, що унікального хочеться додати?
— Маємо певне бачення чим у майбутньому пригощати наших відвідувачів. Можу вже анонсувати, у нас скоро буде страва, якої і я сам ніколи не пробував і навіть не бачив, щоб продавалася. Просто прийшла ідея в голову і є бажання спробувати. Це будуть особливі вареники, поки не буду розкривати технологію їх приготування, але запевняю – ліпити їх будуть руками, це буде дуже смачно, — анонсував Олексій Совач.
У кафе не продають алкоголю і не мають наміру нехтувати якістю заради нижчої ціни. Хочеться підтримати хлопців у цій справі, бо окрім мужності та дуже розумних голів, у них є ще й вмілі руки. І нехай вони не погоджуються з тим, що заслуговують особливої уваги та поваги, усі ми розмуміємо, завдяки їм та іншим бійцям у Запоріжжі мир…
спілкувалася Мирослава Балабан
