Сьогодні, 7 квітня, в Запоріжжі провели в останню путь полеглого захисника Олексія Санько. Воїн на позивний «Аксель» загинув в боях на Донеччині. Про втрату стало відомо 1 травня.
З Олексієм прощались на Хортиці. Рідні, друзі і колеги згадують його як добру, чесну порядну людину, яка ніколи не могла стояти осторонь коли відбувається несправедливість.
Саме ці його якості спонукали піти працювати в Патрульну поліцію, а після повномасштабного вторгнення одразу стати на захист країни. З перших днів, без повістки, він добровольцем прибув до військкомату. Про своє рішення чоловік сказав своєму батьку Андрію, який також приєднався до захисту через півроку. Батько та син служили разом.
«У перший день повномасштабного вторгнення ми разом сіли за стіл та син прийняв таке рішення. Говорив, що треба комусь захищати рідний дім. Через пів року я також встав до лав ЗСУ. До його останнього виходу я був з ним на зв’язку, був поруч», – розповідає батько Героя.
Спочатку «Аксель» обороняв Запорізький напрямок під Оріховим, брав участь у боях поблизу Роботиного. Згодом приєднався до 12-ї бригади спеціального призначення «АЗОВ», у складі якої протягом двох років боронив країну на найгарячіших ділянках фронту: в районі Оріхова, Серебрянського лісу, Торецька.
34-річний захисник загинув у бою під час виконання бойового завдання у населеному пункті Костянтинівка у Краматорському районі. Його останній вихід тривав майже три тижні — 20 днів.
Усі, хто знав Олексія, пам’ятають його як «моторчика» — невгамовного, життєрадісного, доброго й відкритого. Він завжди був душею компанії, любив грати у шахи та футбол та мріяв стати програмістом.
Позивний «Аксель» був натхненний псом-роботом із фільму, відображав його силу та відданість. Найбільше Олексій любив свого сина Кирила, якому скоро буде 6 років. У кожному бойовому виході з ним були іграшкові машинки дитини — як оберіг, як частинка дому, яку він ніс із собою в саме серце бою. Думками батько і син завжди були разом.
В прифронтовому Запоріжжі Олексій мав кохання. З нареченою Іриною планували одружитись як тільки захисник повернеться з фронту.
20 квітня захисникові виповнилось 34 роки. Першого травня дівчина мала їхати до нього з подарунком, але саме в цей день стало відомо, що Олексій загинув.
Його слова «Я завжди буду поруч» викарбувані в серцях рідних і друзів. Батьки Олексія та його хрещений батько обіцяють ростити Кирила, зберігаючи пам’ять про героїчного тата.
«Він був найкращим другом, сином, батьком і побратимом. Його жертва не має бути марною. Ми мусимо продовжувати боротьбу, щоб Україна стала кращою, як цього хотів Аксель», — каже друг дитинства Олександр Левін.
Побратими й колеги згадують Олексія як людину, яка завжди підтримувала інших, даруючи спокій і надію навіть у найскладніші моменти. Командири захисника розповідають, що Олексій ніколи «за словом в кишеню не ліз», і коли в батальйоні обговорювали проблеми чи покращення – завжди висловлювався. Воїн був і новатором: за його участю вдалося розробити нові методи боротьби з ворогом.
Прощання на Хортиці, колисці українського козацтва, стало символічним: Олексія проводжали як справжнього воїна-козака, з молитвою українського націоналіста.
Світла пам’ять герою, який віддав життя за свободу України.
Більше новин у Телеграм: https://t.me/forpost_zp
