Кілька днів тому в Запоріжжі намагалися організувати і провести проросійку акцію. Проросійською її назвали не тільки тому, що її організатором виступив відомий у місті провокатор та людина з антиукраїнськими настроями Андрій Іванов.
Варто зазначити, що вище вказана особи знала, що на захід прийдуть також і місцеві активісти, тож він вирішив поступити найбільш ганебним чином – людей пенсійного віку запросив, а сам сховався. На заході Андрія Іванова не бачив ніхто. Замість нього, очевидно прийшли журналісти Інтера, які зняли, а потім оприлюднили однобокий сюжет з однобокою ідеологією. Журналісти настільки сильно захопилися своєю роботою, що забули – Запоріжжя це Україна, а отже тут повинні діяти закони України.
Жодного слова про те, що перейменування вулиць відбулося не для того, щоб образити тих людей, які брали участь у битві за радянське місто Сталінград, а щоб дотриматися законів України, зокрема про заборону нациської та фашиської символік та закону про декумунізацію у сюжеті не сказано. Навпаки, все подано так, наче перейменування вулиць це примха когось одного і це суперечить законам чи здоровому глузду.
У Другій світовій війні брало участь дуже багато українців, тож ніхто не ставить під сумнів, у всякому разі в Україні точно, що без українських військових перемоги могло не було б. Сучасна Україна поважає і пам’ятає своїх героїв, для прикладу назву – проспект Перемоги залишили, так само як і назву вулиці 40-річчя Перемоги. Чому ж не залишили назву Героїв Сталінграду – роз’яснює юрист Сергій Лишенко.
“У назвах вулиця Перемоги, чи вулиця 40-річчя Перемоги немає нічого комуністичного, це в тому числі наша історія і наші подвиги, тому ці назви залишилися. Що стосується вулиці Героїв Сталінграду, то без сумніву, це теж наша історія, бо у битві за місто Сталанград брали участь і запоріжці. Порушення закону криється саме у назві міста, яке назване на честь вождя тоталітарного режиму Иосифа Сталина. Якби вулиця називалася, для прикладу, героїв Вогограду, чи Одеси, ніхто б не змінював назви вулиці, але героїв Сталінграду це прямо пропаганда і прославлення вождя тоталітарного режиму. ” – каже юрист Сергій Лишенко.
В даному випадку журналісти всього лише зробили картинку для агресивного сусіда і напевно за добрі гроші продали ролик окупантам. А запоріжцям цей випадок треба взяти до уваги і надалі треба остерігатися не тільки російської пропаганди, а й пропагади Росії з боку українських ЗМІ.
Для тих, хто ще не бачив цей “славний” ролик:
А вот, собственно, результат кропотливой работы в Запорожье залетных корреспондентов "Интера", предпочитающих боязливо и неуверенно хамить в ответ на вежливую просьбу представиться. Впрочем, теперь понятно, почему столичные ребятки с воровато бегающими глазками дергались и ерепенились, когда на них обратили внимание местные телевизионщики. К слову, в их идеологически выдержанном сюжете имеется все, что для этого необходимо – оголтелые националисты, мешающие беззащитным (и непонимающим, что происходит, ага) пенсионерам мирно возложить цветы к памятнику в честь завершения Сталинградской битвы (чего в Запорожье отродясь не делалось, а тут, вдруг, стало очень популярным и относительно массовым, причем, среди людей, не имеющих понятия, что такое соцсети и флеш-мобы), и плачущая бабуля-ветеран (и неважно, что плачет она, вспоминая ту мясорубку, главное на контрасте показать картинку "плачущий ветеран-националисты"), и обратно "переименованная улица" с горделивым указателем "Полк Победы", организации, созданной по образу и подобию российского "Бессмертного полка", которую в Запорожье курирует пройдоха-регионал с редкой фамилией. Да, и подводка к сюжету, конечно, покорила – дескать, в этот день во многих городах и селах люди выходили возложить цветы и почтить память…и только в Запорожье акцию сорвали националисты)))Может, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення этим заинтересуется…
Опубліковано Андреєм Почтевим 5 лютого 2018 р.