Чи може Придністров’я стати частиною РФ та які загрози для України. Пояснюємо суть конфлікту

Так звана Придністровська Молдавська Республіка, пише Еспресо, виникла на другий день після проголошення Україною незалежності, тобто 25 серпня 1991 року. Її площа становить всього 4 163 км² (у п’ять разів більше за місто Київ), де проживає близько півмільйона людей. З серії війн, які розпочали й підтримували росіяни після розпаду СРСР, конфлікт у Придністров’ї був, так би мовити, першою серією, яка триває вже понад три десятки років.

Коротка історія Придністров’я

Формування Придністров’я тісно пов’язане з тими ж подіями, що мали вплив і на розвиток України. Адже ця територія так само була заселена слов’янами, на яких так само напали монголи, де так само промишляли татари, згодом тут керували як литовці з поляками, так і козаки, а потім росіяни. Однак землі при річці Дністер мали ту відмінність від більшої частини теперішньої України, що вони зазнали великого впливу Молдовського князівства, яке проіснувало близько 500 років та більшість часу було під турецьким впливом.

Однак на початку ХІХ ст. Російська імперія в результаті переможної війни з турками приєднала до свого складу половину Бессарабії (серцевину Молдовського князівства) – землі між річками Прут та Дністер. Ця територія в майбутньому стала ядром для формування теперішньої держави Молдова. Коли в 1859 році відбулося об’єднання князівств Волощини та Молдови в одне політичне утворення, яке згодом призвело до появи Румунії, колишнє Молдовське князівство припинило своє існування. Відповідно, половина жителів Молдовського князівства стала румунами, а інша половина – продовжила своє окреме життя в Бессарабській губернії Російської імперії.

Однак безпосередні причини виникнення теперішнього конфлікту у Придністров’ї пов’язані з подіями, що мали місце у ХХ ст. – діями комуністів, які прийшли до влади.

Після розпаду Російської імперії, у 1918 році молдовани (румуномовні мешканці Бессарабії) проголосили про створення незалежної Молдовської Демократичної Республіки. Однак у тому ж році її анексувала Румунія.

Після утвердження радянської влади на території України, комуністи почали думати, як поширити свої впливи далі. Їх цікавила Бессарабія, яка майже повністю відійшла до Румунії. На початку 1924 року в Москві відбулася нарада за участю радянських військових і румунських комуністів, учасники якої запропонували визнати назву «молдовани», як назву окремого народу, який населяв Бессарабію на сусідні райони Української РСР, і створити на цій підставі автономію у складі УРСР, яка претендувала б згодом на «возз’єднання» з румунською Бессарабією.

Така ідея викликала спротив керівництва української компартії, адже в жодному з районів дністровського лівобережжя «майбутні» молдовани не складали більшості, та все ж у 1924 році на території УСРР утворили штучну Молдавську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку. Площа цього автономного утворення була вдвічі більше за площу теперішнього Придністров’я – 8288 кв. км. Першою столицею було місто Балта, а з 1929 року – Тирасполь.

Перед початком Другої світової війни два диктатори — Сталін та Гітлер — поділили Європу на сфери впливу. У 1940 році Радянський Союз домігся того, щоб Румунія повернула захоплену нею Бессарабію, де комуністи швидко проголосили створення Молдавської РСР, до якої приєднали західну (придністровську) частину Молдавської АРСР, а північно-східні райони колишньої автономної республіки передали до складу Одеської області України. Таким чином фактично завершуючи формування території як сучасної Молдови, так і України на цих землях.

Як виник і розвивався Придністровський конфлікт

Будучи від початку штучним формуванням, Придністров’я різко відрізнялося від решти Молдови. Адже воно було заселене більше українцями та росіянами, ніж самими молдаванами. Придністровці «згадали» про свою ідею автономії вже в період розпаду СРСР.

На той час в Молдові відбулася консолідація двох поглядів: з одного боку — консервативної придністровської спільноти, орієнтованої на збереження СРСР та економічних зв’язків із Росією та Україною; з іншого — націоналістичної молдовської, що прагнула незалежності Молдови та її можливого приєднання до Румунії.

Безпосередньою причиною конфлікту стало мовне питання. В останні роки СРСР у Молдові відродився прорумунський націоналізм, члени цього руху вимагали оголосити молдовську мову єдиною державною, повернутися до використання латинського алфавіту та визнати загальну етнічну ідентичність молдован та румунів. У серпні 1989 року молдовський парламент ухвалив закон про державний статус молдовської мови та її повернення до латинської графіки. Цікаво, що у 2023 році у Молдові скасували молдовську мову, бо та була штучно створена Радянським Союзом для потреб росіян і українців, адже це була румунська мова переведена на кирилицю. Зараз офіційною мовою Молдови є румунська мова на латинській графіці.

Тож основними ініціаторами створення Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) були представники російськомовного населення та локальні еліти Придністров’я, які шукали «захисту» від націоналістичних прорумунських молдован у Москви та Києва. 2 вересня 1990 року на Надзвичайному з’їзді депутатів усіх рівнів Придністров’я оголосили про незалежність «ПМР» як нової радянської республіки у складі СРСР. Однак тодішній очільник Кремля Михайло Горбачов не підтримав цієї ідеї. Тому депутати Придністров’я вирішили взяти справу у свої руки і оголосили в серпні 1991 року незалежність свого краю, а вже за кілька днів Молдавська РСР також проголосила свою незалежність, наголосивши, що лівий берег Дністра — це законна частина Молдови. Так почалося протистояння.

Спершу війна йшла на дипломатичному рівні. Молдовський парламент звернувся до уряду СРСР з вимогою «розпочати переговори з урядом Придністров’я з метою припинення нелегальної окупації території Республіки Молдова і негайного виведення радянських військ». Цікаво, що лідер «ПМР», росіянин Ігор Смирнов (був президентом до 2011 року), 28 серпня 1991 року відвідав Київ з метою обговорити ймовірний перехід республіки під юрисдикцію України, проте 29 серпня молдовські спецпідрозділи заарештували його в Києві (хоча за кілька місяців відпустили).

Після цього в конфлікт втрутилася 14-та радянська (з 1992 року – російська) армія, яка була розміщена в Придністров’ї. До її складу входило понад 10 тис. бійців і в її розпорядженні було чимало важкої військової техніки, яка була відсутня в молдаван. Тож, за допомогою озброєння 14-ї армії придністровська влада здійснила задумане і змогла силою захопити та втримати владу на лівому березі Дністра і частково на правому. Тому 28 березня 1992 року Республіка Молдова оголосила про запровадження надзвичайного стану в країні. Конфлікт перейшов у військову фазу.

Кілька місяців тривали військові дії з різними фазами загострення. Присутність регулярних російських військ завадила молдовській владі реалізувати силовий сценарій розв’язання конфлікту. Хоча молдованам допомагала Румунія, однак військова потуга була за «ПМР», до якої також линули добровольці з Росії та України (півсотні членів УНА–УНСО нагороджені медаллю ПМР «Захисник Придністров’я»). Бій за правобережне місто Бендери (червень 1991 року) став найбільшою битвою впродовж усього конфлікту, адже загинуло близько 1000 солдат з обох сторін, а кількість біженців перевищила десятки тисяч осіб. Таким чином наступ молдовських військ був зупинений.

Після кривавих боїв розпочалася мирна фаза врегулювання конфлікту, яка триває й досі. 21 липня 1991 року у м. Бендери було введено миротворчі сили. Того ж дня в Москві президент РФ Борис Єльцин і президент Республіки Молдова Мірча Снєгур у присутності президента самопроголошеної ПМР Ігоря Смирнова підписали угоду «Про принципи врегулювання збройного конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова». Хоч ця угода зупинила активні бойові дії, але жодним чином не врегулювала проблеми спірного статусу Придністров’я.

Плани вирішення Придністровської кризи

З того часу «ПМР» та Молдова підписали низку документів, що визначають принципи вироблення статусу Придністров’я. Згідно із законодавством Молдови, Придністров’я має статус Автономного територіального утворення з особливим правовим статусом. Натомість у «ПМР» вважають себе незалежною державою, хоча це не визнає жодна країна — член ООН, лише кілька маріонеткових проросійських держав з невизнаним сепаратистським статусом.На початках «ПМР» розглядала можливість входження своєї території у склад України. Коли в 1992 році розгорівся придністровський конфлікт, президент України Леонід Кравчук заявив, що Україна гарантує незалежність Придністров’я, якщо станеться молдовсько-румунське об’єднання. Також є інформація, що на той час українська влада потай вела переговори з урядом Придністров’я щодо можливого приєднання. Адже у «ПМР» близько третини населення – це українці (українська мова має статус державної). Однак не знайшовши бажаної підтримки, влада «ПМР» зосередила погляд на РФ.

У 1999 відповідно до рішення Стамбульської наради ОБСЄ Росія зобов’язалася вивести зброю і весь особовий склад своєї армії з території «ПМР» до ​​2003 року. Однак у 2003 році уряд президента РФ Володимира Путіна розробив так званий Меморандум Козака (чи «План Козака»). В основі була ідея створити федеративну молдавську державу, щоб зберегти автономію Придністров’я, до того ж російська армія мала право залишитися ще на 20 років. Таким планом росіяни хотіли поширити свої впливи на всю Молдову. Та населення Молдови виступило проти цього плану, почалися масові виступи, тому молдовська влада хоч і була проросійською, та не підписала документу.

Цікаво, що президент України Віктор Ющенко також намагався запропонувати свою формулу розв’язання конфлікту. Однак, як пише Радіо Свобода, у 2005 році презентація українського плану врегулювання Придністровського конфлікту під час саміту країн ГУУАМ (регіональне об’єднання) в Кишиневі ледь не розсварила союзників та не зірвала сам саміт.

«Що ж до суті плану, авторство якого, як кажуть експерти, належить відомству Петра Порошенка, Раді Безпеки та Національної Оборони, то він докорінним чином не співпадає з позицією інших членів ГУУАМ – Грузії, Азербайджану та самої Молдови. Натомість він був надто схожий на попередній план врегулювання Придністровської проблеми, сумнозвісний російський «меморандум Козака», який передбачав легалізацію придністровського керівництва та «федералізацію» Молдови. Обидва пункти Молдова, Європейський Союз, ОБСЄ, Сполучені Штати та решта країн ГУУАМ вважають неприйнятними», — писали у Радіо Свобода.

Таким чином конфлікт продовжився. У 2006 році в «ПМР» пройшов невизнаний світом референдум, у результаті якого за приєднання до Росії проголосували майже 100% виборців. Та він не призвів до якихось політичних змін у статусі краю. Коли в Україні президентом став проросійський Віктор Янукович, в інфопросторі почала з’являтися інформація про відновлення таємних домовленостей щодо приєднання Придністров’я до України. Та цього не сталося, натомість у «ПМР» ще більше зросли проросійські настрої. У грудні 2013 року, в розпал Революції Гідності в Україні, верховна рада «ПМР» прийняла законопроєкт про застосування Російського федерального законодавства в Придністров’ї. А в березні 2014-го, коли почалася військова агресія РФ проти України, придністровські депутати попросили Держдуму Росії розробити закон, який дозволив би прийняти невизнану республіку до складу Росії.

Цікаво, що в листопаді 2017 року проросійський президент Молдови Ігор Додон зробив неочікувану заяву про те, що Придністров’я може стати частиною або України, або Молдови. Тобто до остатнього часу статус «ПМР» росіяни використовували як козир у рукаві, щоб таким чином, можливо, змусити Україну проміняти анексований Крим на Придністров’я.

Влітку 2018 року Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію «Про повне та безумовне виведення зарубіжних збройних сил з території Республіки Молдова». Та звісно росіяни не підтримали цієї ідеї. У серпні 2019 року міністр оборони Російської Федерації Сергій Шойгу та президент «ПМР» Вадим Красносільський заявили про відмову виведення російських військ з території Придністров’я. Тобто таким чином знову відклали вирішення Придністровського конфлікту. Адже, якби росіяни хотіли його завершити, то достатньо було б вивести свої війська з «ПМР» і дати можливість законному уряду Молдови взяти ситуацію під контроль. Це нагадує ситуацію, яку РФ повторила на Сході України в 2014 році: організувала і підтримала сепаратистів, допомогла їм військово і відмовилася відвести війська.

Як російська війна вплинула на відносини України та «ПМР»

До початку війни на Сході України, Росія проводила ротацію свого військового контингенту в Придністров’ї через територію України. Однак після початку російсько-української війни, у травні 2015 року Україна денонсувала угоду з РФ. Тому російські офіцери, що вирушали до Придністров’я, були змушені летіти до Молдови як цивільні, приховуючи справжню мету своєї поїздки. Та їх часто затримували. Через те після 2014 року росіяни в основному займали керівні пости у складі російського угруповання в Придністров’ї, але її рядовий склад почав формуватися в основному з місцевих жителів, які. щоправда, теж мають російські паспорти. Також ця ситуація з закритими кордонами не дозволяла російським військовим отримувати нове озброєння. Тому вони змушені покладатися на старі радянські зразки, які в основному зосереджені на складі боєприпасів у селі Ковбасна (на кордоні з Україною).

Щодо торгівлі, то після початку війни Росії проти України влада «ПМР» неодноразово заявляла про «торгову блокаду» з боку України. Україна також закрила в’їзд на свою територію з боку Придністров’я за російськими паспортами.

Повномасштабна війна Росії проти України відкрила очі не лише на природу штучно створеного конфлікту на сході України у 2014 році, а й на проблеми Придністров’я. У березні 2022 року ПАРЄ прийняла поправку, за якою Придністровський регіон визнаний окупованим Росією: згідно з нею Росія здійснила акт військової агресії проти Молдови. До того ж, російські пропагандисти відкрито заявляли, що їхня мета – захопити всю східну і південну Україну, щоб таким чином мати сухопутний міст у тому числі до маріонеткової «ПМР».

У кінці квітня 2022 року на території невизнаної Придністровської Молдавської Республіки сталася серія вибухів та обстрілів, які пошкодили низку будівель та об’єктів інфраструктури. Влада «ПМР» назвала це «терактами», які нібито зроблені українськими силами. Натомість Київ та Кишинів назвали це російськими провокаціями. Тоді експерти порівнювали ситуацію в Придністров’ї із ситуацією на Донбасі напередодні російського вторгнення 24 лютого, коли на підконтрольній «ДНР» території сталася серія вибухів та «диверсій». Тому були побоювання, що це стане приводом, щоб Придністров’я вступило у війну на боці Росії, щоб напасти чи то на Україну, чи то на Молдову. Також йшла мова про можливе перекидання росіянами повітряного десанту в Придністров’я, щоб посилити там військовий контингент РФ.

Однак цього не сталося, хоча 26 квітня 2022 року Генеральний штаб ЗСУ заявив, що угруповання російських військ у Придністров’ї приведено в повну бойову готовність. А вже 30 квітня представник НАТО повідомив, що Альянс допускає подальші провокації у Придністров’ї хоча і не бачать неминучих військових ризиків.

Теперішнє ситуації в Придністров’ї та можливі сценарії розвитку подій, думки експертів

У кінці лютого 2024 року стало відомо, що у столиці «ПМР» на 28 лютого призначено «VII з’їзд депутатів усіх рівнів», який не проводився вже 18 років. ЗМІ одразу підхопили цю тему, адже з’явилася інформація, що на з’їзді депутати нібито «мають озвучити від імені громадян, які проживають на лівому березі Дністра, прохання прийняти Придністров’я до складу Російської Федерації, а 29 лютого Путін оголосить про це у своєму зверненні, і федеральні збори у прискореному порядку ухвалять рішення задовольнити це прохання», як написав опозиційний придністровський політик Генадій Чорба.Однак в уряді Молдови заявили, що не бачать передумов погіршення ситуації у регіоні.

«Офіс політики реінтеграції уважно стежить за ситуацією у придністровському регіоні, перебуваючи у постійному контакті з місією ОБСЄ та іншими міжнародними партнерами. За інформацією, що є у нас, немає підстав вважати, що ситуація в регіоні може погіршитися», — йшлось у коментарі відомства.

В українській розвідці також сказали, що це лише чергова кампанія з дезінформації. Посол України у Молдові Марко Шевченко підтвердив, що, за його даними, питання приєднання Придністров’я до РФ наразі не стоїть на порядку денному. Крім цього він зазначив, що Україна надасть всю необхідну допомогу, якщо про це офіційно попросить влада Кишинева, у разі загострення конфлікту в невизнаному Придністров’ї.

Колишній міністр закордонних справ України (2007-2009) Володимир Огризко висловив у етері телеканалу «Еспресо» думку, що нинішні події у Придністров’ї спрямовані лише на те, щоб протестувати як на це будуть реагувати в Кишиневі, Києві, Бухаресті, і в цілому на Заході. «Це і є метою всього, що зараз планується, але не більше», — сказав дипломат. Він вважає, що якщо будуть спроби провокації якоїсь неприємної ситуації і уряд Молдови звернеться до України по допомогу, то Придністровське питання можна розв’язати раз і назавжди.

«Але ми не можемо робити щось без прохання Молдови. Зараз там знаходяться лиш залишки армії, близько 3 тис. особового складу. Ця так звана армія ні на що не здатна. Зараз нічого зробити не можна, бо Придністров’я затиснуто з двох боків Україною і Румунією. І якщо ці дві країни кажуть, що припиняють усю економічну роботу з ними, то про що ми взагалі говоримо. За що живе Придністров’я, яким чином функціонує?», — додав Огризко.

Начальниця об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України, полковник Наталя Гуменюк в етері телеканалу «Еспресо» сказала, що ЗСУ готові до будь-яких можливих провокацій з боку так званої ПМР.

«Наразі там не спостерігається ворожа активність. Навчально-методичну роботу підрозділи проводять регулярно. Вони підсилюють свої навички щодо роботи у складі штурмових груп. Це проводиться на навчальній базі, на основі тренувань. Військові навчання, які проголошують зараз, не несуть відповідної загрози. Можна припустити, що ймовірно, можуть бути задіяні провокації типу стрілянин в напрямку кордону. Але ми готові до будь-якого розвитку подій», — відзначила вона і додала, що до зустрічі диверсійно-розвідувальних груп українські сили також готові.

Ворожий російський ресурс, захований у «придністровську кишеню», ретельно відстежується з боку України, каже Гуменюк.

«Цей напрямок державного кордону з перших днів повномасштабного вторгнення Росії був максимально ущільнений, підвищена його захисна спроможність. Також посилена присутність додаткових підрозділів. Були перекриті переходи та пункти пропуску безпосередньо на напрямку невизнаного Придністров’я. Адже це найсприятливіший напрямок для руху техніки або дії диверсійно-розвідувальних груп», — сказала вона.

В Інституті вивчення війни (ISW) також заявили, що угруповання російських військ, яке зараз зосереджене у невизнаному Придністров’ї, не становить військової загрози для України. Там додали, що не вважають наявне угруповання здатним почати значущу наземну операцію проти України, адже буде практично миттєво знешкоджене переважаючими силами Києва.

Під час останньої великої пресконференції президента України Володимира Зеленського також запитали про ситуацію в Придністров’ї. Він лаконічно відповів, що за останній час там нічого не змінилося.

«У нас війна йде – це перше. Ми воюємо з РФ –це друге. Молдова до нас з будь-якими подібними запитами не зверталась – це третє. Четверте – я не впевнений, що на наступному тижні придністровці, чи хто там збирається, на це підуть. Не впевнений з тієї інформації, яка є у мене», – сказав президент.

Стосовно самого з’їзду, що відбувся 28 лютого, так званий спікер придністровського парламенту Олександр Коршунов у вступній промові вкотре звинуватив Молдову у бажанні зруйнувати потужний економічний потенціал «ПМР», створити нестерпні умови для життя тамтешніх громадян, розхитати об’єднуючі основи суспільства та домогтися демонтажу самої державності Придністров’я.

Місцеве придністровське медіа повідомило, що так звані депутати під час з’їзду ухвалили сім пунктів, зокрема, перший з них – звернення до Росії за допомогою у зв’язку з економічною блокадою з боку Молдови.

«Звернутися до Ради Федерації та Державної Думи РФ з проханням про запровадження заходів щодо захисту Придністров’я в умовах посилення тиску на Молдову. У Придністров’ї проживає понад 220 тисяч громадян РФ. Росія бере участь у миротворчій місії на Дністрі і є гарантом і посередником у переговорному процесі», — йдеться в постанові.

Крім цього, в постанові пропонується звернутися до ОБСЄ, СНД, Європейського парламенту, міжнародного комітету Червоного Хреста та до генсека ООН із закликом «запобігти порушенню прав і свобод громадян Придністров’я», «запобігти провокаціям, що можуть призвести до ескалації напруги», «повернутися до адекватного діалогу в рамках міжнародного переговорного процесу та забезпечити умови для цивілізованого врегулювання конфлікту».

Речник прем’єр-міністра Молдови Даніель Воде під час свого брифінгу 28 лютого заявив, що в уряді й далі не бачить загрози щодо дестабілізації у країні через ситуацію у Придністров’ї.

«Сьогодні серед тем дня, інша внутрішня тема, яка цікавить також міжнародну пресу, Придністровський регіон Республіки Молдова. Я сказав дуже чітко, що немає небезпек ескалації та дестабілізації ситуації у цьому регіоні нашої країни. Ми не бачимо небезпеки дестабілізації. Ми дуже уважно стежимо і повторюємо, що цей регіон теж хоче миру та безпеки», — заявив він.

Даніель Воде також додав, що так званий з’їзд і постанови депутатів невизнаного Придністров’я – це лише пропагандистська подія.

Український дипломат, надзвичайний і повноважний посол України у Великій Британії (2005-2010 рр.) Ігор Харченко зазначив у етері телеканалу «Еспресо», що Росія продовжує використовувати Придністров’я для дестабілізації ситуації в Молдові.

«Не зібралися сьогодні так звані депутати Придністров’я, це хтось спробував їм сказати, що потрібно зібратися. Якби дійсно там дійшло до якоїсь великої бучі, то половина населення Придністров’я вже опинилися б у Молдові», — зауважив Харченко.

За словами дипломата, наразі у Москви не має можливостей серйозно дестабілізувати ситуацію в Молдові, бо настрої там проєвропейські. Відповідно, якихось суттєвих змін найближчим часом не варто очікувати.