Роман Ковтун – солдат 3 батальйону Запорізької 260 окремої бригади ТрО «Хортиця». Захисник пройшов пекло полону – пережив жахливі тортури і катування, але все витримав, повернувся по обміну і знову став до служби.
Історію Романа розповіли на сторінці бригади ТрО «Хортиця».
Роман став до лав війська у лютому 2023 року. В перших бойових діях приймав участь в районі Кліщіївки. Згодом воював на Покровському напрямку. У листопаді 2024 року Романа із побратимами направили до 3 батальйону 260 бригади ТрО для доукомплектування.
В полон Роман потрапив на позиції «Дубки».
«Ми на позиції «Дубки» не встигли і познайомитися. Приїхали ввечері. Я заступив старшим позиції замість «Байкера». А зранку, біля 9.30, нашу позицію закидали хімічними газовими зарядами. Ми були у протигазах, але гази були дуже сильними. В ході бойових дій орки оточили наш бліндаж. Побратим гранату збирався кинути у наступаючих росіян, але не встиг – його зрізало автоматною чергою. Мене та двох побратимів викурили та ми були змушені здатися.
Нас роздягли до пояса та повели від наших позицій. Вже лежав сніг. Один з нас йшов босоніж. Через декілька кілометрів зупинилися. Нам дали попити води та перекурити. Пішли далі. Всього ми йшли біля 20 кілометрів», – каже захисник.
Романа та інших полонених били щодня. Декого з побратимів росіяни забили до смерті.
«Після допиту, через декілька етапів полону я потрапив у Кінешму, у місцеву буцегарню. Нас били та катували щодня. Електричними шокерами та тапіками, гумовими дубинами та дерев’яними киянками. Поруч, в суміжних камерах, були наші хлопці, яких взяли в полон на Курщині – деяким повідрізали пальці. Чотирьох забили до смерті. Найбільше били у бані – бо там немає камер відеоспостереження. Били просто так, не задавали питань. Для свого задоволення. За вісім місяців полону я схуд на 26 кілограм – їсти давали одну тарілку на п’ятьох. Вночі, для розваги забігали в камеру та просто били. Легкопоранених не лікували, у кого на руках були переламані кістки – вони так і зрослися кривими. Із складнішими пораненнями все ж таки відправляли до лікарні. Прогулянок не було. Зламали мені 2 ребра, вимагали від нас цілий день сиділи, не рухатися. В камері нас було від 5 до 10 чоловік», – розповідає чоловік.
«Пройти через все допомогли молитви до Бога та думки про родину», – ділиться Роман .
«Іноді, раз на місяць, приїжджали представники МКЧХ, які формально опитували нас про умови перебування, для звітності. Якщо б хтось пожалівся – можна було живим до камери і не повернутися. Нас змушували стояти в позі страуса – голова вниз. Запитує представник МКЧХ: «Їжу дають, все нормально, лікують?» Ми кивали».
З полону Романа звільнили 18 червня. Цей день захисник пам’ятає в деталях.
«18 червня цього року мені наказали із речами йти на вихід. Одному з камери. Я не знав, що це обмін. Лежала купа одягу. Я вибрав собі, що пасувало по розміру. Їхали цілу ніч. Під обід добралися до аеродрому та прилетіли до нашого кордону. Дочекалися, як привезуть партію росіян і перейшли на Батьківщину! Одразу у лікарню. Я знайшов через координаційний штаб всіх матерів, сестер хлопців, з якими сидів в камері. Повідомив, що їх сини та брати живі. З Умані, Одеси, Житомира. Дехто приїхав до мене та хотіли почути від мене все-все… Через те, що в камері не можна було рухатися, постійно сиділи, сильно отікали ноги, як колодки були. Рідні мої були повідомлені координаційним штабом, що я на обмін потрапив. Невістка, жінка, сини добивалися мого звільнення. Росіяни нам не брати. Немає там братів. Маю три сестри в росії – вже не спілкуюся після того, як вони почали розповідати, що це України напала на росію.
Наразі, мій син має важке захворювання. Тож я планую звільнитися, допомагати його лікуванню. Ремонти в хаті поробити. Хочу побажати всім перемоги Україні та всього найкращого! Всім здоров’я! Не потрапляйте в полон. Треба стояти до кінця на позиціях!», – каже Роман.
Читайте також: Російська ФСБ затримала 19-річного мешканця Запорізької області за коментар у соцмережі
Більше новин в телеграм: t.me/forpost_zp
