Частина Запорізької області була окупована ще в перші дні війни — зокрема, вся Мелітопольщина. Село Озерне Мелітопольського району не стало винятком. Зокрема, росіяни зайняли Веселівський виправний центр №8. Працівникам центру довелося вибирати — працювати на окупантів або звільнитися.
Окупація і зрадники
Місцеві зрадники за кілька днів після окупації почали скаржитися на жителів із проукраїнською позицією. У колонії росіяни знущалися з ув’язнених, а співробітників виправного центру «пресували» за відмову працювати на рашистів, пише «РІА-Мелітополь».
Наприклад, Олександр Фурса вже понад десять років працюв директором підприємства, яке розташоване на території колонії. Ув’язнені, працюючи на об’єктах підприємства (ферма, майстерня, ток) отримують зарплату. А продукція йшла на потреби українського бізнесу.
Після окупації села Олександр продовжував керувати підприємством. Так тривало до 30 вересня 2022 року, поки установа працювала за українськими законами. Однак після референдуму колонія перейшла під контроль росіян.
Олександр та кілька колег відмовилися працювати на окупантів, тож з роботи. І вже за кілька днів до нього прийшли озброєні військові.
— До мене приїхали озброєні люди, нас із дружиною розділили. Мене завели до хати, копалися в наших речах, потім повалили мене на підлогу, почали штовхати ногами, питали, чому я перестав працювати, — каже Олександр Фурса.
Опісля Олександру одягли на голову пакет, посадили в авто і вивезли в місцевий райвідділ поліції. Там його 18 діб тримали в камері.
За словами чоловіка, у камері був ще один хлопець. На все про все — попити, помитися, випрати речі, змити в туалеті — давали дві баклажки води на день. з їжі — пачка галет і сирок.
Олександра всіляко схиляли до співпраці. Методи використовували жорстокі — щоб заглушити крики катованих, окупанти голосно вмикали музику — від підйому до відбою. Щоправда, іноді гучна музика не допомагала…
Через 18 діб Олександра Фурсу вивезли в поле, віддали речі і відпустили.
— Вони поставили мене на коліна і залишили. Сказали, що за п’ять хвилин можу йти, — розповідає чоловік.
Наступного дня він разом із чоловіком своєї колеги Ольги (про неї — нижче), яку напередодні депортували, вирішив виїжджати з окупації.
«Усе, що я бачила, нагадувало апокаліпсис»
Ольга працювала продавчинею в магазині Веселівського виправного центру. Ув’язнені купували там побутові речі: капці, цигарки, засоби особистої гігієни.
Ольга работала продавщицей в магазине Веселовского исправительного центра
Однак підприємство, на якому працювали зеки, з приходом русского мира перестало заробляти, і магазин довелося закрити.
Жінка одразу привернула до себе увагу окупантів — вона відмовилася голосувати на «референдумі» і намагалася підтримати людей. Наприклад, вона розірвала на стрічки український прапор, і вночі розвісила ці стрічки на стовпи.
Однак зрадники швидко вирахували, хто це міг зробити. І ввечері, через кілька днів, прийшли російські військові. Вони забрали Ольгу і повезли у відділення міліції, а потім — на блокпост Василівки. Там жінці оголосили про депортацію.
— Військовий зачитує вирок. Що мене депортують із Запорізької області, що я дискредитую російську федерацію, вигукую фашистські гасла, співаю фашистський гімн, і що я схильна до тероризму, — згадує Ольга.
Російські військові змусили її йти замінованим полем: «Я йшла і не озиралася. Десь хвилин 40 не озиралася. Боялася, що мені можуть вистрілити в спину».
«Пейзажі» навколо нагадували, за словами Ольги, армагеддон: там — нерозірвана ракета із землі стирчить, там — згоріла вантажівка.
Жінці довелося йти близько п’яти годин, поки, вже на підконтрольній Україні території, її не підібрав водій мікроавтобуса, який вивозив жінок із Маріуполя до Запоріжжя.
«Допомогла дурість росіян»
Олександр Фурса разом зі своєю дружиною та Андрієм, чоловіком Ольги, були в «чорних» списках росіян, тому виїхати через Василівку вони не могли. Залишався єдиний шлях — через Крим, а потім — Грузію.
На окупованій території їх майже не перевіряли, а на прикордонних пунктах із Росією та Грузією Олександра протримали близько п’яти годин.
На окупованій території їх майже не перевіряли, а на прикордонних пунктах із Росією та Грузією Олександра протримали близько п’яти годин.
На прикордонному пункті з Абхазією проблеми виникли вже в Андрія. Він не мав закордонного паспорта і намагався виїхати за внутрішнім. Андрій пішов на хитрість і сказав, що український паспорт нового зразка вважається і закордонним. Повірили. Так Андрій вирвався з окупації на волю.
У мирні та воєнні часи залишаємося разом, бо лише так ми є сильнішими. Долучайтеся до телеграм каналу Форпост медіа.
Усі ми тут — https://t.me/forpost_zp
