В аналітиці для «Українського погляду» голова Запорізької територіальної організації партії «Європейська Солідарність» , голова фракції «Європейська Солідарність» в Запорізькій обласній раді Ігор Артюшенко аналізує відносини України на міжнародній арені і те, як вони змінились за нового президента.
Далі — текст автора.
Сьогоднішню аналітику хочу присвятити сфері, за яку безпосередньо відповідає президент України – міжнародній політиці. Проаналізую, як змінилися наші відносини з іншими країнами та які є поступи в цій сфері за останні два роки.
Після перемоги Революції Гідності в Україні була сформована потужна дипломатична служба – нею особисто опікувався Президент, а тому була єдина позиція та план дій у владному трикутнику: профільний комітет Верховної Ради – Міністерство Закордонних Справ – Адміністрація Президента України. За цей час Україна отримала міжнародну суб’єктність і, можна сказати, з’явилася на політичній карті міжнародних відносин. Саме тоді була підписана, а згодом і зреалізована, Угода про асоціацію України з Європейським Союзом. Саме тоді ми отримали довгоочікуваний «безвіз», скептиків щодо отримання якого на початку процесу була абсолютна більшість. Саме тоді була створена проукраїнська міжнародна коаліція, що об’єднала країни від Америки до Австралії та Японії, включаючи країни «старої» та «нової» Європи.
Чому це все вдалося? Відповідь очевидна – був стратегічний план та скоординована професійна діяльність усіх гілок влади.
Та з приходом Зеленського це змінилося – Україна, як міжнародний гравець, поступово відійшла у світі на задній план. Фактично зруйнована міжнародна коаліція, а про Україну почали говорити без присутності наших представників – з суб’єкту у відносинах наша держава, нажаль, перетворилась на об’єкт.
То ж давайте розберемо, чому так сталося.
Пам’ятаєте, як починався перший рік президентства Зеленського? Зустрічі з Макроном, з Меркель, розмови з Трампом та Путіним, візит в Японію…
В усьому світі продовжували сприймати Україну серйозно, бо ще тримався запас міцності, напрацьований попередньою владою.
Спочатку західний світ результати виборів в Україні сприйняв такими, якими вони є – як демократичний усвідомлений вибір українського народу. Але вже через пів року іноземні лідери зрозуміли, що співпраця із цією владою проблематична.
Пройшов всього-на-всього рік і Зеленський став нецікавим, гірше того – він став токсичним через постійні скандали.
Але ізоляція від західного світу вигідна проросійським діячам та олігархам – Медведчуку, Коломойському, Деркачу, Бойку та багатьом іншим. Бо цивілізовані правила гри – це їх автоматична політична та економічна смерть. Тому їх мета – це зруйнувати проукраїнську міжнародну коаліцію, яка була створена до Зеленського, щоб Україна залишилася наодинці з Росією ззовні, та з дикою олігархією всередині.
Це завдання Кремля, яке сьогодні або сплановано, або через власну недолугість та непрофесійність часто виконує Банкова. І з кожним днем авторитет України у світі, нажаль, падає.
На фоні скандалу з опублікованою розмовою Зеленського з Трампом, комічного його візиту до Капітолію, фотографії з якої досі народжують меми, одним з перших міжнародних візитів новообраного президента були відвідини Оману. Вже півтора року пройшло, а українці досі не знають з якою метою і за які гроші Зеленський відвідував ту далеку країну на Новорічні свята. Якщо це був дипломатичний візит, то повинен бути публічний офіційний документ, бо при зустрічах такого рівня він завжди існує. У ньому повинно бути зазначено де, з ким, при яких обставинах, і головне, на яку тему та з якими результатами відбулися зустрічі. Це ж не зустріч біля кіоску з шаурмою!
Ми досі не бачимо результатів тієї зустрічі – інвестиції з тієї країни тільки впали, а від керівництва Оману ми навіть не дочекалися ні підтримки, ні хоча б слів «чергової занепокоєності».
Можна також припустити, що Зеленський їздив відпочивати, але тоді постає питання за які гроші він це робив. Наразі оприлюдненим є документ Державного управління справами, де зазначено, що гроші з бюджету на поїздку не витрачалися. Але якщо тоді він витрачав особисті кошти, то мав би задекларував ці витрати. Але змін в його е-декларації не було також і тим самим Зеленський порушив закон. Якщо ж він витрачав «спонсорські» гроші, то це є хабаром, і народ України мав би знати за що і від кого він його отримав.
З приходом до влади «зеленої команди» правило, що «про Україну не можна говорити без України» теж втратило силу. Як би прес-служба Офісу не казала про Зеленського, як про «найвеличнішого лідера сучасного світу», міжнародні партнери не поспішають з ним зустрічатися, а майбутнє нашої держави вирішується за спиною наших дипломатів.
Нещодавно заступник голови адміністрації президента Російської Федерації Дмітрій Козак, який в Кремлі опікується «українським» питанням, проводив перемовини з радниками прем’єр-міністра Німеччини Ангели Меркель у Берліні.
Розмова була не телефонною і стосувалася нашої держави, але на ній не було представника від України. Це вирок дипломатичній службі Зеленського, яка реагує на подібні перемовини тільки постфактум.
Звісно, потім відбулася протокольна зустріч Зеленського з Макроном, але останній навіть не захотів вийти з президентом України до людей на прес-конференцію. Крім того, що Україна втрачає суб’єктність та свариться з європейськими політиками, позиція нашої держави часто протилежна. Міністерство закордонних справ каже одне, Зеленський – друге, члени Тимчасової Контактної Групи – третє, а профільний комітет у Верховній Раді часто відмовчується взагалі.
Це свідчить про хаос, дезорганізацію, відсутність освіти та досвіду нової влади.
Як результат, нещодавно Державний Секретар США Ентоні Блінкен та заступниця Держсекретаря США з політичних питань Вікторія Нуланд, прилетівши в Україну, не поспішали зустрітися з Зеленським.
У Зеленського є вся повнота влади – свій «200% прокурор», монобільшість у парламенті, власний уряд, контроль над суддями, спецслужбами, розвідками, ДБР та Генпрокуратурою. За цих умов зрозуміло, що всі «гучні» політичні справи відкриваються та закриваються тільки за наказом з Банкової. Так була відкрита справа за заявою агента ФСБ Андрія Деркача на Петра Порошенка та Джо Байдена, але закрита вона не була. Тобто президент США досі під українським слідством!
І в цих умовах він запросив Джо Байдена в Україну!
Зеленський, обравшись президентом, усвідомлено або ні, але зруйнував дипломатичні відносини з багатьма країнами та вплутав Україну у внутрішні справи Сполучених Штатів Америки – їх передвиборчі перегони.
Дивні зустрічі з представниками в Омані, на владу якого накладені міжнародні санкції, нетактовні дзвінки Джастіну Трюдо, які порушують дипломатичний етикет та взагалі дивна поведінка на багатьох міжнародних майданчиках зробила Зеленського практично нерукоподатним в цивілізованому світі.
Висновок очевидний – президент Зеленський не виконує свої прямі обов’язки, а продовжує знімати відео та фільми, повчаючи міських голів чи шукаючи майбутніх міністрів серед працівників «Кварталу 95» та співробітників «1+1».
Складається враження, що «слуги», перебуваючи у «теплих інформаційних ваннах», навіть не розуміють, що відбувається. Так само поводив себе і Янукович восени 2013, коли щиро не розумів, чому українці вийшли на Майдан, якщо його придворні соціологи, ручні блогери та різноманітні радники постійно розказували йому, як «все добре і чудово» і як його «любить український народ».
Ігор Артюшенко
