У нашої країни є два головних ворога. Зовнішній – це агресор Росія, і внутрішній – це коронавірус. І влада, на жаль, не спроможна приймати дієві рішення для захисту українців від обох.
Цю тему в аналітиці для «Українського погляду» підіймає голова Запорізької територіальної організації партії «Європейська Солідарність», голова фракції «Європейська Солідарність» в Запорізькій обласній раді Ігор Артюшенко.
Далі — текст автора.
Зовнішній та внутрішній вбивці
Почну огляд з новини, яка дала можливість багатьом українцям «видихнути» – російські війська закінчили так звані «навчання» та частково відійшли від кордонів України. Але і особливих причин для радощів нема, бо є очевидним, що це всього лише тимчасове тактичне «полегшення». Бо як «відійшли», так можуть і повернутися у будь-який вигідний для них момент.
І поки влада радісно рапортує про «зменшення напруги», російські окупанти зайшли на позиції біля Золотого, які українські захисники вимушено залишили у рамках «домовленостей про всеосяжне перемир’я», що просувають Єрмак та особисто Зеленський. Це черговий доказ того, що будь-які поступки Росія завжди сприймає як слабкість, а тому тільки посилює агресію. А зупиняється вона тільки там, де їй дають гідну відсіч, а не сподіваються на примарні надії «замирення».
Нарешті треба керівництву нашої держави зрозуміти, що відведення російських військ з 23 квітня зовсім не означає, що зникла загроза повномасштабного вторгнення. Бо і у 2014 році росіяни вже спочатку відводили війська, а потім були Іловайськ та Дебальцеве. При цьому Зеленський продовжує висловлювати цілком божевільне, нав’язливе та інфантильне бажання «заглянути в очі Путіну». Зустрітися в Донецьку, Москві чи Ватикані? А чому не на космічній станції чи в Антарктиді?
Для чого взагалі зустрічатися – що це вирішить? Можете уявити, щоб Черчіль у 1943 р. публічно просив зустрічі з Гітлером в Берліні? Або щоб генерал Шарль де Голль пропонував лідеру нацистської Німеччини побачитись в Парижі і «розійтись десь посередині» Франції? І я не можу.
Чи готовий Зеленський до подібної зустрічі, хоча б морально? З ФСБ-шником, який роками вбиває громадян своєї країни для утримання влади? Тому нічого доброго від подібного недалекоглядного бажання Зеленського не варто й очікувати – одні загрози. Чи не піде він на територіальні і дипломатичні поступки, для чергового міфічного «замирення»? Чи не пообіцяє «вибори на Донбасі», або «воду в Крим» в обмін на російську брехню про «забезпечення тиші»? Чи не скаже Путіну, що Україна не буде йти в ЄС та НАТО заради знижки на російський газ?
Чи може хтось вірить, що заглянувши в очі Зеленському, вбивця-Путін вийде до преси і скаже: «Володимир переконав мене вивести війська з окупованих нами Криму та ОРДЛО, відпустити всіх заручників, компенсувати всі економічні збитки від окупації, за російський кошт відновити все, що ми розбомбили, повернути всі заводи, які ми вивезли, та виплатити грошові компенсації родинам загиблих. Також я та вище керівництво РФ сьогодні виїжджаємо в Гаагу, щоб стати перед трибуналом і дружно повисіти на смереках»?
Чи хтось вірить у подібну маячню? Тоді, ще раз, навіщо ініціювати таку зустріч, яка за найоптимістичнішого сценарію закінчиться безрезультатно, а за найгіршого – стане державною зрадою.
І сам Путін – це не єдина причина російської агресії! Основна причина значно глибша – вона екзистенційна. Сам факт існування самостійної Української Держави знищує «скрєпний» ідеологічний фундамент тоталітарної «наддержави», а тому колективний росіянин у своїй свідомості не визнає самого факту нашої незалежності. Бо в російській ментальності держави-сусіди можуть бути або підлеглими-сателітами, або ворожими. І це стосується не тільки України, а всіх країн, яким «повезло» мати з Росією спільний кордон – від Японії і до Фінляндії. Саме тому колективний росіянин у своїй більшості підтримує агресивну політику керівництва своєї країни. Простий приклад – зростання рейтингів їх влади після захоплення Криму.
Щоб зрозуміти написане вище нинішній владі в Україні достатньо просто подивитись на глобус – на кордони РФ та їх територіальні претензії по всій їх довжині.
Тому розмовляти і переконувати треба наших союзників – тих, хто може допомогти прибрати зайд з нашої землі. А ще більше треба розраховувати на власні сили: належно фінансувати армію, зміцнювати обороноздатність України та проваджувати реформи, які забезпечать зростання економіки.
Бо Росія, як той агресивний хуліган, нападає тільки на слабких.
Внутрішній вбивця – коронавірус.
Ще одна важлива новина – чергова хвиля коронавірусу, що не тільки вбиває економіку, але системно забирає здоров’я і життя українців.
За весь час пандемії в Україні: захворіло – 2 140 000 осіб, одужало – 1 730 000 людей, зафіксовано летальних випадків – 46 600. Ще раз, вже померло близько 50 000 українців!
Нагадаю те, що зазначав і раніше. Карантин – це кредит в економіки, який береться для того, щоб встигнути підготувати медичну систему до масової завантаженості – вдосконалити систему виявлення, ізоляції хворих і впровадити вакцинування. Цей кредит влада взяла ще 11 березня минулого року. І продовжує заборонами та обмеженнями штучно гальмувати економіку. Відтоді ситуація з забезпеченням у лікарнях не вирішилася – досі не вистачає найнеобхідніших засобів індивідуального захисту, а гроші з державного фонду, який створювався для боротьби з епідемією, були без тендерів віддані на будівництво автошляхів сумнівної якості, премії працівникам Офісу президента України, керівництву МВС та прокуратури.
Порочне коло з постійних карантинів та локдаунів може зупинити тільки масова вакцинація шляхом створення колективного імунітету, але й це завдання наразі влада провалила. Заяви Зеленського про створення лабораторії для розробки вакцини тільки підтверджують цей факт – подібні рішення необхідно було ухвалювати рік тому.
В Ізраїлі вакцинувалося понад 60% громадян і смертність від коронавірусу значно впала. На минулому тижні про закінчення карантину оголосила Італія… А в Україні сьогодні повністю щеплено близько 10 осіб!
Подібної ситуації немає ніде у світі. В жодному королівстві, диктатурі чи навіть у родоплемінній спільноті не відносяться так до свого народу, як у зеленій олігофренократії. Зеленський розповідає про поставки Pfizer, але уряд навіть не закладає на це гроші – прекрасно знають ціну словам президента. Почали щеплення індійською вакциною, а потім вона різко зникла, але раптом з’явилася китайська. Зараз з’явилася Astra Zeneka, але вже не індійського, а корейського виробництва. Досліджень сумісності цих вакцин, щодо повторного вакцинування, ніхто не проводив.
Гуманітарну допомогу називають досягненням Зеленського, але хаос в організації щеплення нівелює навіть її. Сьогодні в Україну ввезено вакцин, яких вистачить на повне щеплення лише 592 тисячі громадян – 1,4% населення України. Це катастрофічно мало!
Тому на нас чекає безкінцева черга з локдаунів та карантинів, які будуть вбивати економіку, освіту та всі інші сфери нашої держави.
Україна серед країн світу займає 11 місце за кількістю інфікувань, а серед країн Європи – 4. За летальністю – друге.
Незначний спад захворюваності пов’язаний не з «ефективністю» роботи влади, а з загальними законами епідеміології. Хвилі коронавірусу з вершинами та спадами будуть спостерігатися та тримати економіку в нокдауні до тих пір, поки не почнеться масова вакцинація, яка зможе за короткий термін охопити хоча б половину населення. Подібного масштабу заходи не заплановані – на них нема ні належного фінансування, ні організаційного ресурсу.
Тому українці будуть вимушені переживати одну хвилю за іншою ціною падіння економіки, ціною людських життів та ціною постійного страху захворіти. До тих пір, поки або влада не зрозуміє хибність своїх дій, або не буде змінена.
Ігор Артюшенко
