Телеграм-канал «Освіта Енергодара» публікує маленькі історії з окупованого міста, які дітям і їхнім батькам довелося пережити під час війни. Наступна історія надійшла від 10-річної Олі Д.:
«Я навчаюсь в 5 класі. До війни в мене було звичайне життя: школа, театральна студія, басейн, щасливі мама з татом і менший брат.
Але почалась війна. Це було дуже страшно, постійні тривоги, затемнення, обстріл атомної станції. Тато тоді якраз був на зміні, його не було майже 3 дні. І ми чекали його та плакали.
А мій брат, йому тоді було два з половиною роки, коли йому казали лягати спати, лягав не на ліжко, а на матрац в коридорі. Він звик там спати, ми вважали, що там безпечніше, правило двох стін. І спав там, обіймаючи свою м’ягку іграшку.
А потім окупація, відсутність продуктів, ліків, вибухи і обстріли. На мерії (її дуже гарно видно з нашого балкону) зник наш прапор. І замість нього з’явився ворожий. Страшні люди у військовій формі, величезні черги за хлібом, страх і безнадія. Це були не кадри з фільму жахів, це було наше життя.
Я перестала ходити до школи, онлайн занять також не було через відсутність Інтернету. В мене не було випускного в початковій школі, на який я так чекала. Зате ми самотужки з батьками пройшли навчальну програму за 4 клас.
В червні нам довелося виїхати. А тато залишився працювати на атомній станції. Він сказав мамі: «Станція – це мій фронт, а твій фронт − наші діти». І мама погодилась поїхати заради нас, хоч і плакала всю дорогу. Вона і зараз часто плаче вночі, коли думає, що ми спимо.
Ми не були вдома майже пів року. Мій брат святкував свої 3 рочки в чужому місті, зі мною і мамою. А скоро, в грудні, мені виповниться 11 років.
Я дуже скучаю за татом, за домівкою, рідним містом і за моїм життям. Іноді плачу, але намагаюсь стриматись, щоб не засмучувати маму і не лякати брата. Він все ще боїться сирен і гучних звуків.
Любий солдате, я знаю, ти робиш все, щоб наблизити нашу Перемогу. Щоб всі повернулися до своїх домівок, обійняли рідних, щоб ми, діти, жили в своїй мирній країні без війни.
Я вірю, що наша країна буде вільна і незалежна, ми переможемо, відбудуємо все і заживемо краще, ніж до цього. Ми – сильні, ми все зможемо.
Я молюсь щодня за вас, наших героїв! Дякую вам, ви виборюєте майбутнє для нас ціною власного життя. Бережи вас Боже!»
У мирні та воєнні часи залишаємося разом, бо лише так ми є сильнішими. Долучайтеся до телеграм каналу Форпост медіа.
Усі ми тут — https://t.me/forpost_zp
