За результатами проведених успішних контрнаступальних дій ЗСУ отримали тактичну перевагу на Херсонському напрямку. Було створено зручний плацдарм в районі річки Інгулець, згодом було здійснено прорив в районі населеного пункту Потьомкіно. Наші захисники відчайдушно пішли в атаку та змісили ворога відступити. Російські війська для протидії контрнаступу ЗСУ змушені були перемістити значну кількість військової техніки та живої сили зі Сходу України на правий берег Дніпра.
Однак, після цього, українська артилерія за допомогою західної високоточної зброї розпочала планомірне знищення логістичних шляхів, ключових транспортних вузлів та баз зберігання боєприпасів. У такій ситуації, російські окупаційні війська опинились у потенційному оточенні – стратегічно важливі Антонівський та Дар’ївський мости перебувають під вогневим контролем ЗСУ, оперативне (бойове) забезпечення військ значно ускладнене та неможливо оперативно відвести важку військову техніку з правобережжя Дніпра. Відзначається постійне зниження боєздатності окупаційних військ та накопичення наступального потенціалу ЗСУ на Херсонському напрямку.
За цими процесами уважно слідкують всі жителі Херсонщини. У тимчасово окупованому Херсоні всі вже причаїлись в очікуванні свята. Для всіх українців кожен новий удар по військових базах російських окупантів невпинно наближає той бажаний день Перемоги. Жителі міста, які залишились у своїх будинках, іще раніше подбали про своїх рідних та близьких, створили всі необхідні умови для того, щоб врятувати їх від звірства російських загарбників. І саме ці героїчні херсонці докладають чимало зусиль для забезпечення перемоги на фронті захисників України. Бойові партизанські групи та українські артилеристи постійно отримують оперативну та точну інформацію про місця розташування та переміщення ворожої техніки.
Будь-яке переміщення важких російських систем протиповітряної оборони фіксується та передається українським захисникам. Варто зазначити, що загарбники використовують мало сучасної військової техніки, більшість зразків є модернізацією старих російських систем або їх сучасне відтворення. Ті місцеві жителі, які були знайомі з принципами роботи такого радянського озброєння, добре орієнтуються у тому де, як і коли їх краще шукати. Від них часто можна почути:
“А техніка вся стара, звичайно після обслуговування, вся відновлена, пофарбована, проте іще та, яка була сучасною у 90-х роках. Знаємо, як вона працює та чим себе видає, там і йдемо шукати. Росіяни також проїжджають колонами повз наші домівки і їдуть далі за місто, а там уже чекають наші люди, які записують координати посадки, куди заїжджають колони. Після цього чекаємо на удари української артилерії, намагаємось скорегувати її вогонь. У разі влучання в склад зі снарядами, “салюти” спостерігають всі, знімають на телефон та поширюють в Інтернеті”.
Незважаючи на використання російської мобільної мережі, українські партизани забезпечили власну інформаційну безпеку. А чітке дотримання визначених правил безпечного користування телекомунікаційними системами окупантів гарантує їх анонімність та недосяжність для спеціальних служб ворога. За словами херсонців, всі канали комунікації росіяни взяли під контроль:
“Довелось купити російську SIM-карту до телефону, суто для Інтернету, іншого мобільного зв’язку немає. Кабельний Інтернет давно працює через тимчасово окупований Крим та обслуговується росіянами. Іноді агітують провести “новий домашній Інтернет”, кажуть, що цей “нормальний”, “наш”, “херсонський”. Питаю, а що, він іде з України? А вони соромляться, кажуть, та ні, з Криму… Добре, що є перевірені сервіси, щоб приховати свою діяльність в мережі, всі використовують ці застосунки. Якщо досі не прийшли за нами, значить все добре, конспірація працює”.
У Херсоні всі чекають ЗСУ. Кожної ночі місцеві жителі із нетерпінням очікують на нові звуки ефективної роботи української артилерії. Новини про чергове влучання по Антонівському мосту або про детонацію снарядів на російських військових базах по-справжньому зігрівають серце та мотивують до активних дій. Місцеві кажуть:
“Якщо ніч пройшла тихо, без обстрілів українською артилерією російських військ, то увесь день немає настрою. У серці лише одне бажання – щоб палала русня”.
На думку херсонців, зараз у місті проживає, напевно, більше патріотів України, ніж у Львові. В особистому спілкуванні місцеві жителі кажуть:
“Херсон – це Україна, всі чекають повернення ЗСУ, після кожного артилерійського обстрілу ми завжди думається – нарешті! Наші йдуть у контрнаступ! Всі вірять у могутність української армії, ми прагнемо якомога швидше позбутись ненависної російської окупації.”
Нагадаємо, що після початку повномасштабної російської агресії проти України окупаційні війська з 24 лютого розпочали наступ на Херсонську область з тимчасово окупованого Криму. Бої за Херсон тривали з 1 по 2 березня, в результаті чого місто було повністю окуповане російськими загарбниками. Місцеві жителі пам’ятають героїв територіальної оборони Херсону, які 1 березня загинули у Шуменському парку в нерівному бою проти окупантів. Херсонці згадують:
“Одразу після бою жителі навколишніх домівок вибігли у парк, намагались врятувати поранених бійців, згадують, як захисники помирали у них на руках. Солдати територіальної оборони були розстріляні з крупнокаліберних кулеметів під час відчайдушної спроби зупинити російські танки “коктейлями молотова”.
Всі місцеві жителі відчули розпач, ненависть та жагу до боротьби за Незалежність України.
Олександр Миронченко
