17 листопада у світі відзначають Міжнародний день студента. Зараз цей день часто асоціюють з молодістю, розвагами та веселощами. Однак, запровадили його після того, як у 1939 році поліція і підрозділи СС розігнали кілька мирних демонстрацій у Празі.
Саме 17 листопада відбулися масові арешти чеських студентів в університетських містах. 9 провідних представників студентських організацій стратили, понад 1200 заарештували і відправили в концтабір. У гуртожитки вдиралися солдати, били студентів, вивозили їх на околиці Праги. Там їх змушували падати не землю, а німці чоботами наступали на шиї.
Українське студентство також завжди безстрашно та в перших лавах ставало до боротьби за свої цінності, національну ідею та незалежність. Часом зовсім не відчуваючи небезпеки чи страху перед репресіями, ув’язненням й тортурами.
У День студента Еспресо поспілкувався з героями трьох українських революцій: (Революції на граніті, Помаранчевої революції, та Революції Гідності). Наші співрозмовники на той час були студентами і учасниками історичних подій.
Революція на граніті – пролог до української незалежності
У жовтні 1990 року в Києві відбувалося політичне голодування студентів, яке згодом назвали Революцією на граніті. Це був перший успішний ненасильницький політичний протест проти комуністичної влади в Українській РСР. Участь в акції взяли кілька сотень студентів, з них 137 голодували від одного до 12 днів. За кілька днів наметове містечко розрослося до кількох сотень постійних мешканців і кількох тисяч тих, хто щодня збирався на Майдані.
Відомий журналіст і публіцист, ведучий телеканалу «Еспресо» Сергій Руденко тоді був 20-річним студентом Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Став активним учасником Революції на граніті, попри ризик отримати відрахування з університету.
«Наприкінці 80-х років у суспільстві формувався особливий тип людей, яких можна було назвати представниками національно-визвольного руху. У столиці, зокрема в Київському державному університеті, де я навчався, було дуже активне студентство і студентські рухи. Коли розпочалась Революція на граніті, то фактично всі свідомі студенти вийшли на вулиці Києва, аби підтримати тих, хто голодує на Майдані Незалежності (тоді – Площа жовтневої революції)», – згадує Руденко.
Тоді багато молоді схилялося до Незалежності України від СРСР, на лацканах піджаків носили саморобні синьо-жовті значки.
«За це цілком можна було потрапити на гачок КДБ чи міліції, отримати відрахування з університету. Та нас це не лякало. Ми були молоді, затяті і завзяті. Тому дуже вірили в українську державу і незалежність. Вже зараз, аналізуючи тогочасні події, роблю висновок, що саме українські студенти остаточно розвалили ілюзії Москви щодо створення або реформування союзної держави в іншу державу на основі Радянського Союзу. У той час ми виконували історичну місію, хоча про це тоді не думали», – каже публіцист.
Найбільше Сергієві Руденку запам’яталася легкість, із якою студенти виходили на протести в 1990-му.
«Молоді не було тоді чого втрачати. Більшість із нас не мали абсолютно нічого, окрім свободи. У нас не було сімей, достатку, ми не мали нічого. Тому доволі швидко піднімались на будь-які акції протесту і швидко організовувались. Згадуючи ті часи, відчуваю ностальгію. У той час, у ті години ти був щасливий, бо відчував лікоть тих, хто стояв поруч. Ми вдчували себе єдиним протестним організмом, який вийшов проти радянської влади на вулиці Києва. Усе, що відбувалося навколо, ми сприймали, як пролог до української незалежності. Ми бачили, як змінюються люди навколо, розуміли, що на наших очах відбувається історія. Були абсолютно щасливі від того, що нас чекає своя держава, нові можливості і зовсім інше життя, ніж у СРСР», – пригадує журналіст.
Революція на граніті переросла в загальний студентський страйк, студенти почали захоплювати приміщення вишів, а на Майдані зібралося близько ста тисяч робітників, студентів, пересічних людей. 17 жовтня Верховна Рада 314 голосами «за» ухвалила рішення частково задовольнити вимоги студентів. Віталія Масола відправили у відставку з посади голови Ради міністрів УРСР, був ухвалений Закон про проходження строкової військової служби українцями тільки на території республіки, не був підписаний новий союзний договір.
Помаранчева революція – безкровна битва за право вибору
Масові фальсифікації на президентських виборах 2004 року на користь провладного кандидата Віктора Януковича викликали й масові акції протесту – Помаранчеву революцію. У ній активну участь брали молодіжні та студентські організації: «Пора», «Чиста Україна», «Студентська хвиля», «Спротив».
Нині економіст, підприємець і державний діяч Дмитро Романюк у 2004 році був студентом 1 курсу економічного факультету. Прославився тоді тим, що кинув яйцем у прем’єр-міністра Віктора Януковича. Анекдотична реакція кандидата в президенти на інцидент ймовірно вплинула на всю передвиборчу кампанію.
Дмитро пояснював свій вчинок тим, що хотів продемонструвати, що молодь Прикарпаття не підтримує Януковича, як це транслювали в медіа.
«У той час свобода слова перебувала в зовсім іншій площині. Країна 20-річної давності взагалі мала зовсім інший вигляд, аніж сьогодні. На той момент причиною, через яку виникали протести студентів і всього проукраїнського середовища, була висока ймовірність того, що людина з кримінальним минулим мала шанс стати президентом України. Ми також чітко розуміли, що в нього проросійський вектор. І це також стало ключовим моментом», – пригадує Романюк у коментарі Еспресо.
Розповідає, що надзвичайно вразила його величезна кількість людей на Майдані 2004-го.
«Пригадуючи ті події, маю цілком позитивні емоції. Найбільшим здобутком є те, що на той момент не була пролита кров. У нас здобуття незалежності відбулось еволюційним шляхом. І тоді, в 2004-му, настав час зробити наступний крок. Суспільство вимагало в політичних еліт більш проукраїнської і просамостйної позиції. Тому, з точки зору поставлених цілей, все закінчилось бажаним результатом», – зазначив учасник Помаранчевої революції.
Він додає – зовсім не дивує, що саме молодь і студентство є рушійною силою українських революцій.
«У молодих людей розвинутіше почуття справедливості. У такому віці ми значно більше пропускаємо через себе і схильні до радикальніших кроків. Крім того, молодь, об’єднуючись, швидше може виступити з певною позицією і досягнути мети, яку насправді підтримує більша частина суспільства, але доносити її не готова», – додав він.
Як він вважає, українське суспільство вже здобуло корисний навик – протестувати і протистояти чомусь. Далі потрібно навчатися і творити, а також кожному совісно виконувати свою роботу.
Під час протестів Верховна Рада висловила недовіру Центральній виборчій комісії через те, що дані ЦВК суттєво відрізнялися від даних Національного екзит-полу. 3 грудня Верховний Суд ухвалив рішення провести повторне голосування, на якому перемогу здобув Віктор Ющенко.
Революція Гідності: романтичні пориви, що змінюють історію
У листопаді 2013 року, в річницю Помаранчевої революції, на Майдан Незалежності вийшли кілька сотень людей, які вимагали підписати Угоду про асоціацію з ЄС.
Активну участь у Революції Гідності брали студенти. Вони організовували масштабний студентський страйк. А саме побиття студентів у ніч на 30 листопада було одним із переломних моментів, що перетворив протест зі студентського в протест всеукраїнський. Протести, які спочатку отримали назву «Євромайдан», переросли в Революцію Гідності, що призвела до втечі президента Віктора Януковича з країни.
Політв’язень Кремля, львів’янин Юрій Яценко більше року провів у російському ув’язненні. Найбільше рашистів цікавила саме участь хлопця в Революції Гідності. Він був студентом 5 курсу юридичного факультету, активним учасником протестів. Після розгону студентського майдану 30 листопада був волонтером медичної служби, возив поранених у реанімобілях із Києва до Львова.
«До Революції Гідності долучився одразу, ще в листопаді. Скажу відверто, тоді ми, мабуть, до кінця не розуміли, що таке ця Угода про асоціацію, які правові, бюджетні наслідки, які наслідки в міжнародних відносинах нас чекають. Це було швидше інтуїтивне розуміння: або рух у бік ЄС, або рух у протилежний бік», – пояснює для Еспресо Яценко.
Поїздка в Київ виглядала студентові романтичною мандрівкою заради високих цілей. Розуміння доленосності подій не було. Після першого візиту в столицю Юрій уже повертався додому. Доїжджаючи до Львова, дізнався, що студентів розігнали.
«Ми з друзями поїхали назад до Києва. Я побачив, що зібралась така сила народу, що (як в історії України, так і взагалі) таке буває дуже рідко. Я бачив цих людей. Це були пасіонарні люди, в основному інтелігентні люди і у великій мірі це були кияни. У мене був надзвичайний захват від кількості народу. Потім був інший момент – вже через кілька місяців. Попри страх розстріляв, ми не боялися там залишатись. Був настільки сильний внутрішній дух і сила підтримки, що зовсім не було страшно. Мене це загартувало до наступних подій у моєму житті, коли мене заарештували в Росії, як учасника Майдану», – згадує Юрій Яценко.
Попри важливу роль студентства у Революції Гідності і той факт, що сам Юрій навчався в університеті, він не вважає молодість якимось визначальним фактором для протестних настроїв.
«Відчайдушні кроки пов’язані не лише з віком, більше з особистими переконаннями – є родини, сім’ї, які надихають. Зараз є такі, які надихнулись нашими сучасними героями і зрозуміли, що за цінності варто боротись. Гадаю, що великий вплив мала і Помаранчева революція, і Революція на граніті. Поступово, після кожної з революцій, в нас народжувалась більша кількість людей, які говорили про це зі своїми середовищами, про ці події. Після повномасштабного вторгнення я і очікую, і спостерігаю значне оздоровлення українського суспільства в контексті розуміння своєї ідентичності і історичної пам’яті», – каже колишній політв’язень.
Згадуючи ті події, розповідає, що відчуває гордість причетності до творення історії.
«Тепер, за 10 років, я бачу, наскільки це було історично важливо. Тобто моя дія, що я поїхав тоді на Майдан в романтичних поривах і в інтуїтивних відчуттях, що так повинно бути, справила великий вплив на хід історії усього людства. Я тепер це бачу в контексті воєн, які відбуваються між країнами демократичного табору і авторитарними країнами», – наголошує Юрій Яценко.
