На Запоріжжі попрощалися із полеглим на війні Героєм

Як пише Суспільне Запоріжжя, Руслан Суранович пішов захищати країну у 2014 році, пройшов АТО, був учасником бойових дій та згодом звільнився. Однак перед початком повномасштабного вторгнення знову повернувся до служби, розповідає побратим загиблого:

«Він якраз 31 грудня підписав контракт у цій частині, де ми зараз служимо, і він вже був там В перший день війни він мені зателефонував, я, не вагаючись, та хлопці приїхали туди і вже в цей день ми зустрічали ворога на Запорізькому напрямку».

До повномасштабного вторгнення Руслан працював зварювальником на ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод». Після 24 лютого пішов добровольцем та був зарахований до стрілецької роти сержантом. Вже у жовтні 2022 року був призначений командиром протитанкового взводу роти вогневої підтримки.

26 травня 2022 року наказом №626 Головнокомандувача ЗСУ був визначений почесним нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» 3 ступеня.

Він був дуже справедливий, з гарним почуттям гумору та завжди поряд, таким згадує Руслана його побратим:

«На фронті з поламаною ногою, в гіпсу, його відправили на шпиталь. Але він повернувся в гіпсу, я йому говорю: «Ти, «костяна нога», чому ти сюди приперся?», а він: “Я без вас нікуди”. Ми його називали “Дєд”, бо в нього була велика сива борода, колись він виліз такий брудний після обстрілу і хлопчина пробігає і кричить: «Дєд, дєд ,ти з якого підрозділу?». Він такий: «Я тобі зараз дам, дєд, мені 40 років». Це такий смішний момент запам’ятався, з того часу він в нас був “Дєд”.

Раніше «Форпост» повідомляв, що 19 липня, у боях за незалежність та територіальну цілісність України, на Запорізькому напрямку поблизу селища Приютне загинув 42-річний військовослужбовець із Запорізької області Руслан Суранович.

«Майже щомісяця, тільки його відпускали у відпустку, він нам щось привозив до музею. І говорив про те, що діти нехай бачать і знають, як ми боронимо Україну, чим і що з цього буде.Він дуже вірив у перемогу , і коли він відпустив свою сиву бороду, я йому говорила: “Руслан, ти такий ще молодий, ну коли ти побриєш свою бороду?» І ось останнього разу, майже перед загибеллю, за декілька днів він був в нашій гімназії й каже: “Збрию обов’язково, після перемоги”. Але ось поховали його з бородою», – каже Тетяна Апостолова, директорка Кушугумської гімназії, де навчався Руслан Суранович.

«Це був мінометний обстріл поблизу населеного пункту Приютне, як вже казали, і під час обстрілу він отримав поранення, які були вже несумісні з життям», – говорить побратим Руслана.

Руслана Сурановича поховали на кладовищі в селищі Кушугум. У нього залишилася донька, дружина, мати та сестра.