“Не уявляю свого життя без Бердянська”: щоб повернутися додому, діджей вступив до лав ЗСУ

До 8 березня 2022 року бердянці чули голос Віталія Снісаренка у магазинах, громадському транспорті, вдома – усюди, де було радіо. А вже після того, як Бердянськ окупували росіяни, чоловік зрозумів, що він не зможе й далі інформувати містян.

Радіоведучий «Азовської хвилі» знаходився на робочому місці, коли редакцію захопили окупанти. Близько 50 журналістів утримували в приміщенні понад пʼять годин – всіх допитували, а декого побили.

“Ми знаходилися на другому поверсі, привітали колежанок з жіночим святом, коли нашій начальниці зателефонували. Вона сказала: «До нас гості. Усі на вихід!». Проте, коли ми пішли на чорний вхід, за дверима на нас вже чекало дуло автомата”, – згадує Віталій.

Після цього випадку Віталій зрозумів, що треба виїжджати на підконтрольну Україні територію. Тож він зібрав валізи, разом зі своєю сім’єю і вирушив в дорогу. Шлях був дуже важким та небезпечним, але родина таки його подолала.

“Коли я вийшов звідти, вони знали моє імʼя, де я працюю і де живу. Наступного дня ми з колегами написали заяви про звільнення, – розповідає чоловік. – Тоді я дружині сказав, що треба збирати речі та їхати з міста. Ми і до цього вже планували виїзд, але раніше такої можливості не було”. 

Перебуваючи у Дніпрі чоловік не хотів сидіти склавши руки. Він мріяв повернутися додому якомога раніше, але за умови, що Бердянськ буде звільнений.

“Ми стояли на блокпосту на виїзді з Токмаку години три, і коли до нас дійшла черга, приїхав якийсь командир – він був пʼяний. Він помітив на наших трьох машинах однакові наліпки. А у моїх друзів ще й Донецька прописка. Він обурився: «Я тоже Донецкий, защищаю здесь родину, а вы уезжаете». А потім він до голови мого друга приставив пістолет, щоб залякати. Ми розуміли, що він блефує, але все одно було лячно”, – згадує Віталій.

Віталій пішов до військккомату, однак спочатку його не взяли на службу – добровольців було забагато.

Згодом дружина з дітьми виїхала за кордон, а він знайшов роботу в Україні. Втім йому постійно чогось не вистачало…

“Ще в 2015 році, коли окупанти градами обстріляли Волноваху, я сказав своєму батьку, що якщо вони підуть далі – я візьму до своїх рук автомат і піду на фронт. Десь через півроку мене нарешті прийняли до лав ЗСУ, тоді все встало на свої місця”, – зазначає військовий.

Журналіст з Бердянська таки приєднався до лав ЗСУ. Наразі він служить у взводі звʼязку 3-го механізованого батальйону 42-ї окремої механізованої бригади.

Нагадаємо, в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України загинув Сергій Ніколаєнко, якраз у день свого народження.

У мирні та воєнні часи залишаємося разом, бо лише так ми є сильнішими. Долучайтеся до телеграм каналу Форпост медіа.
Усі ми тут — https://t.me/forpost_zp