Він мав успішний будівельний бізнес в Енергодарі. Та через війну втратив все. Зараз починає жити наново.
Ще в перший день повномасштабного вторгнення, Володимир Сірко виїхав з рідного міста з родиною.
Півтора року прожив на Прикарпатті, поблизу Яремчі. Пригадує що там місцеві лише співчували та допомогали і ніякого осуду він на собі не відчував.
Але потім все ж вирішили повернутись ближче до дому. Каже йому була пропозиція роботи в військовій адміністрації, а жінка отримала роботу в Запоріжжі.
«В мене двоє маленьких дітей по шість років. А взагалі в мене їх п’ятеро. Син військовий — кадровий офіцер. І це моя гордість»,- розповідає Володимир.
До 24 лютого чоловік працював керівником будівельної компанія, яка була генпідрядником і побудова в місті Енергодар дві станції «теплової атомки». В самому місті було багато підрядів, в тому числі і по Запоріжжю.
«Навіть по проспекту Соборному були об’єкти. В мене нараховувалось понад 6500 працівників. А ще у моєї родини був дитячий табір «Лазурная радуга» у Кирилівці.
За останні передвоєнні роки він вважався найкращим в Запорізькій області. Були там готель і кафе зі смачною їжею. Власне як спогади і виникла ідея відкриття цього закладу. Тим більше коли ми сюди повернулись (Запоріжжя) до нас звернулася колишні наші працівники. Кажуть що важко жити на ту допомогу яку видає держава 2000 грн. Давайте якось щось робити», — ділиться про ініціативу Володимир.
До того ж в таборі працювала Анжела Валеріївна яка на цьому зналася: вона дипломований кухар та мала великий досвід роботи за освітою.
Разом написали бізнес-план, знайшли приміщення і … відкрились. 
Результат перевершив всі сподівання — за місяць вони перейшли точку неприбутковості.
На думку власника секрет простий : кухарі смачно готують.
«На сьогодні ми десь обслуговуємо в будні дні трошки більше 170, а в вихідні десь до 150 чоловік. Також в нас є послуга кейтерингу. Зараз працює 9 чоловік тут і всі вони переселенці. Шукаємо ще одного кухаря.
А головна наша особливість це українська кухня. А ще це повязано з тим що дівчата з маленьких селищ та містечок і вони пам’ятають як готували їх пращури та зберегли певні традиції. І кожен день рецептура міняється та удосконалюється»
В соціальній ідеальні знають що таке горе, то ж влаштовують благодійні обіди. За рахунок продуктів громади переселенців безкоштовно приготували їжу. 
Таких акцій проведено було вже дві. А нещодавно кормили дім ветеранів в Запоріжському районі.
Не забуває Енергодарівець і про військових
«На початку війни я звернувся до лікарні в городі Фрайбург в Німеччині, де мене колись лікували та оперували. І лікарня приготувала на 20 000 євро медикаментів для військових. А для лікарень та госпіталів нашого міста приготували на понад 25000 євро провізії: це продукти харчування, тепла білизна для військових. 20 тон вантажу загалом було»
Як наголошує Володимир Сірко зараз треба не лише вірити в перемогу а щось робити для цього. «Тому не дивлячись на проблемі здоров’ям та те що мені 58 років, я намагаюся робити так щоб людям було легше жити а хлопці в окопах були забезпечені всім необхідним. Бо це наша земля і я зараз максимально близько до свого дому. І впевнений що навіть до нього повернусь», — резюмує Володимир Сірко.
Славко Твердохліб, фото автора
У мирні та воєнні часи залишаємося разом, бо лише так ми є сильнішими. Долучайтеся до телеграм каналу Форпост медіа.
Усі ми тут — https://t.me/forpost_zp
