70-річна Надія Василівна Семеренко три дні пішки вибиралась з Кам’янського Запорізької області. Вона була єдина з місцевих жителів, хто залишався в селі на першій лінії фронту.
Жінка згадує, як почала виходити в понеділок з-під обстрілів. Побачивши на власні очі смерть близьких, жінка три дні йшла з Кам’янського до Степногірська.
«Ще 22 лютого 2022 року в село увійшли танки, а наприкінці лютого почалися обстріли, — розповідає Надія. — Росіяни обстрілювали Кам’янське, тоді дуже багато знайомих загинули».
22 квітня 2022 року трагедія дісталася і до родини Надії. Під час чергової атаки її зять та двоє племінників загинули прямісінько у себе на городі.
Донька жінки на той час уже перебувала не в місті, і з нею не було зв’язку.
Надія до останнього залишалась удома, аж доки домівки не стало.
«Будинок зруйнували авіаційні снаряди, вціліли лише стіни. Я жила в підвалі, де переховувалася і допомагала пораненим, адже в селі облаштували госпіталь. Племінника довелося буквально збирати по частинах після обстрілу», — зі сльозами на очах ділиться жінка.
Вижити Надії допомогла тривожна валіза, яка два роки стояла в підвалі. У ній — одяг, фотографії та ліхтарик на сонячних батареях. Коли вже і підвал був майже зруйнований, жінка прийняла рішення евакуюватись. Найближчим населеним пунктом, де можна було отримати допомогу, став Степногірськ. Але дістатися туди треба було самостійно.
Залишивши двох корів (яких потім удалося привезти до Степногірська), жінка рушила в дорогу.
Дорога до міста пролягала через заміновані території. Для 70-річної жінки вона стала справжньою боротьбою за виживання. На момент виходу з Кам’янського Надія вже дві доби нічого не їла, тож вона і сама не знала, чи витримає цей шлях.
«Дорога зайняла три дні. Часто на шляху траплялися густі бур’яни, вищі за голову», — розповідає Надія.
Жінка розповідає про свій складний та небезпечний шлях.
«Було важко коли виходила. Я навіть півкілометри поверталася знову за документами. У нас там все позаростало травою, дуже високі бур’яни. І все заміновано або усипано пелюстками. Біля дороги з дронів іноді скидають пляшки з водою для військових. Так я долала спрагу. Було дуже важко йти, тому спиралась на старенький велосипед та й йшла», — зізнається жінка.
Подолання шляху до Степногірська стало справжньою несподіванкою для доньки Надії, яка через відсутність зв’язку не знала, чи жива її матір.
Зараз донька і матір проживають разом у Запоріжжі. Історію порятунку обидві згадують із мокрими очима, адже в той момент обидві вважали, що втратили одна одну назавжди.
Жінки розуміють, що навряд чи колись повернуться додому: росіяни вщент зруйнували Кам’янське, і рідні вулиці наразі залишилися лише назвами на мапі.
Читайте також: Ворог атакував Запоріжжя: зруйновано будинки, є поранені. ФОТО
Більше новин у Телеграм: https://t.me/forpost_zp
