29 червня, відгукнувшись на запрошення своїх бойових побратимів Валерія Прозапаса та Андрія Хімічева в Запоріжжі побував генерал-лейтенант, Герой України, людина, що керувала силами АТО в 2017 році Михайло Забродський.
Приїхали й інші ветерани АТО: Олексій Петров, Андрій Хімічев, Олександр Погребиський та Гліб Бабич.
Відкрита бесіда відбулася в самому центрі міста – на Алеї Слави. Тематичну зустріч, на яку прийшли сотні запоріжців, організували не випадково. Валерій Прозапас, що є кандидатом у народні депутати по 76 округу каже:
«Сьогодні людей мучить безліч запитань, що стосуються оборони країни, політичних кроків та можливих реваншів, ознаки яких ми можемо чітко простежити. На зустрічах з виборцями люди запитують, що робити далі та як долучитися до процесів. Саме тому ми вирішили запросити до Запоріжжя досвідченого бійця, що має високі державні нагороди. Він розкаже, як він бачить подальший розвиток подій, чи варто переживати та як може долучитися до спільної справи кожен українець».
Не зважаючи на дуже інтенсивне спілкування та велику кількість запитань від присутніх, журналістам «Регіонньюз» вдалося поговорити з генералом на теми найбільш гарячі. Зачепили питання ПАРЄ, відходу українських військ зі Станиці Луганської та політичні маневри Росії, що спричинили внутрішній скандал в Україні. Поговорили також про ознаки дискримінації Збройних сил України та обшуки у волонтерів, що мали місце в останні декілька днів.
Після президентських виборів в Україні, які настрої серед військових сьогодні, чи достатньо міцний бойовий дух?
Як і 5 років тому хлопці налаштовані захищати кожен сантиметр української землі, відчаю і зради від армії українці не побачать. Так, зараз хлопцям значно важче, в першу чергу морально. Їхній тил фактично зруйнували. Суспільство своєю позицією і різкою відсіччю спроб розхитувати ситуацію всередині країни зміцнювало патріотичний дух. Центральна влада своїми діями, в першу чергу на міжнародній арені добивалася того, щоб ключові світові політики називали речі своїми іменами – війну — агресією Росії, а її саму окупантом.
Загальний процес в країні відбувався синхронно, кожен захищав Україну на своєму рівні і це давало позитивні результати з кожним наступним кроком. У той час, як армія відбивала ворожі атаки, Верховна рада підтримувала принципові для країни рішення, президент підписував важливі укази та ініціював розгляд потрібних для країни питань. Зараз ми бачимо що відбувається і це вже нікого не тішить. Головнокомандувача фактично немає, він не вникає в проблеми чи потреби армії. Він не реагує на зміну тенденцій, йому мабуть байдуже підтримує світ Україну чи ні. Чим він зайнятий? Переїздом до нового приміщення? Хіба це важливіше за безпеку кожного українця?
Хоча, ні, таки цікавляться – майном армії, у той час як з усім відомого телеканалу кричали про розкрадання та бізнес на крові, після виборів у Зеленського виявили, — українська армія має надлишкове майно! Що тепер виходить, одні його накопичували, спершу волонтери, потім державна влада, а тепер кажуть – у вас забагато, треба відчужувати? Це так розкрадали? Ви розумієте всю суть цього процесу? Ми вже це проходили і пам’ятаєте якою була наша обороноздатність у 2014 році, після того, як кожен хто хотів відчужив…
Але ж самі люди залишилися на тих самих позиціях…
Ні, є принципова різниця між тим, коли не сприймають і мовчать, та не сприймають і готові про це кричати. Всі, хто за останні 5 років мовчав маючи антиукраїнську позицію, сьогодні починають знову ворогів називати братами, а війну конфліктом. Вони мовчали, бо українці чітко розставили пріоритети та довели – «руская весна» тут не пройде. Ви ж пам’ятаєте яєчну неділю, — запоріжці тоді були переконаними – все , цього більше не повториться. А зараз ми не знаємо до яких дій знову будуть вдаватися агенти Кремля. Ми не можемо точно спрогнозувати до чого приведуть заяви тих, хто ненавидів Україну багато років.
Повернення Росії до ПАРЄ, гадаєте це мало трапитися, чи це наслідок певних дій або бездіяльності?
Я думаю, що Європа та світ бачили у попередньому президентові сильного лідера, людину, з чиїми діями об’єднавшись, можна досягнути необхідного для всіх ефекту. Коли, новий президент не захищає інтересів країни, коли його делегація не вважає за потрібне приїхати на розгляд питання стосовно повернення Росії до ПАРЄ. Ну, вибачте, під лежачий камінь вода не тече. Замість того, щоб Зеленський власною персоною приїхав на розгляд питання, там була присутня хіба Ірина Геращенко з іншими представниками колишнього президента.
Це для України удар, який пропустив новий президент, а може й умисне підставив країну.
Українські військові покинули позиції в Станиці Луганській. Це чи не вперше за останні роки українські військові відступають. Як оціните такий крок?
Історія цієї ділянки, як ви знаєте, розпочалася не вчора, а одразу після активної фази війни — навесні 2015 року. Всі чотири роки йшла мова про те, що необхідне розведення військ, це стало б кроком до замирення. З тактичної точки зору, як для нас, так і для противника, таке розведення було невигідним, бо втрачалася видимість за певними ділянками для ведення бойових дій і тому подібне. Розмови були, але для реалізації мала відбутися майже протокольна подія – 5 днів режим тиші. При всіх спробах жодного разу вона не була дотриманою.
Я не беруся судити про організацію відведення військ зі Станиці Луганської, тим паче, мене там не було. Втім, скажу, коли з вуст влади прозвучала фраза – та про що там говорити, це якихось 900 метрів, мене аж «по коробило». Хочеться сказати – а ти спробуй пройди ці 900 мерів під вогнем! Новій владі просто потрібні якісь показові кроки, правильні чи ні, про це напевно особливо не замислюються. Я не пророк, але впевнений – ми ще всі почуємо в новинах про Станицю Луганську.
І ще одна тривожна та навіть скандальна ситуація виникла із звільненням українських моряків та неузгодженістю дій між міністром закордонних справ та президентом. У чому була небезпека та чи правильно вчинив Клімкін?
Для мене ситуація очевидна. Росія пропонувала передати українських моряків на територію України за однієї умови – щоб вони були засудженими тут та визнані винними. А тепер скажіть, в чому вони винні? Хто в Україні вважає, що вони винні? Якщо ми це визнаємо і засудимо хлопців до ув’язнення, це буде означати, що ми визнаємо анексію Криму. Ми за такий результат боролися 5 років? За це загинули десятки тисяч мирних та військових?
За останні дні звучали різні думки, заявляли навіть про те, що ми могли забрати моряків, відпустити, а далі зробити так, як завжди робить Росія – не виконати зобов’язання…
Не могли, у нас зовсім інший шлях та абсолютно різна репутація в світі! У пропозиції Росії є подвійне дно, яке в адміністрації президента ніхто не побачив. Визнати анексію Криму законною ми мали не при виконанні зобов’язань, а тоді, коли погодилися б на ці умови. Міністр закордонних справ Клімкін можливо поквапився дати ноту, бо зрозумів, що президент на це ведеться і не розуміє наслідків. Це добре, що Клімкін на своєму місці, а тепер уявіть, якби його там не було. Все, за що боролися 5 років міг знищити один підпис людини, що випадково опинилася не на своєму місці.
Попри невтішні настрої у суспільстві та втрату позицій на світовому рівні, Михайло Забродський запевнив:
«Не треба опускати рук чи боятися, ми нікуди не дінемося, ні через рік, ні через 5 років. Кожен має свою місію в житті, наша – воювати за Україну, будувати сильну та незалежну державу. Ми вже не такі, якими були 5 років тому, бо маємо бойовий досвід та повну готовність до боротьби». Він закликав об’єднуватися, бо колективно ми знаходимося у більшій безпеці.
