Незважаючи на широко розрекламоване владою «всеосяжне» перемир’я на фронті, російський агресор знову довів, що домовленості з ним не варті ні витраченого часу, ні паперу. В черговий, здається – вже у 29-тий, раз Кремль продемонстрував, що ніякого «миру в очах Путіна» годі й шукати, а проявлення слабкості у жертви тільки мотивує злочинця вбивати далі.
Про це в аналітиці для «Українського погляду» написав народний депутат восьмого скликання, голова Запорізької територіальної організації партії «Європейська Солідарність» Ігор Артюшенко .
Політик висловився щодо актуальних тем. Далі — текст автора.
Про перемовини з окупантами
Коли Зеленський і його команда в липні радісно звітували про позитивні результати перемовин з окупантами, то всі державницькі сили чітко попереджали, що нічим добрим ці домовленості не закінчаться. Що Україна тільки ослабне, що її присплять капітулянтськими балачками, що влада такими діями тільки деморалізує українських захисників.
І сталося саме так, як ми попереджали – російсько-терористичні війська знову наплювали на власні обіцянки. Результат – вбиті та поранені українські захисники, а відповідальність за це тепер лягає і на самого Зеленського, бо через його або злочинну «миролюбність», або просто боягузтво українці понесли втрати.
Ті липневі перемовини не могли бути перемогою, як це в ЗМІ намагалася тоді подати влада. Бо українська перемога можлива виключно шляхом деокупації Донбасу і Криму, а не через проведення там якихось виборів, тим паче – виборів під дулами російських автоматів.
Коли ж оголошували останнє «перемир’я», то влада фактично роззброїла нашу армію:
– армія була позбавлена права відкривати вогонь у відповідь. Тобто, ми стали мішенню;
– армія була позбавлена права вести розвідувальну діяльність. В умовах бойових дій це означає, що армії «викололи очі»;
– за будь-який опір агресору військових могли притягнути до дисциплінарного покарання;
– російський агресор практично перетворювався на спостерігача, а Україну змусили фактично домовлятися з так званими ЛДНР.
Разом з Рухом Опору Капітуляції українські сили виходили на мітинги та пікети від Львова до Запоріжжя, щоб попередити владу, що не можна йти на такі поступки, що окупант не дотримається своїх обіцянок, що все це тільки демотивує українських захисників, а нові жертви з української сторони вже будуть і на відповідальності особисто Зеленського. Але тоді шостий президент вирішив діяти інакше – він порушив загальновідомі правила перемовин з терористами та почав задовольняти їх забаганки.
Ми не знаємо, що в результаті таємних перемовин з ватажками так званих «ЛДНР» їм віддав Зеленський, але зараз вони хочуть більшого – частину території України. Якщо він продовжить торги та виконає вимоги або піде на інші потурання, то через два тижні терористи знову щось вимагатимуть. Бо така хижа тактика вбивць. А Зеленський робить з українців овець, які по черзі стають обідом вовку.
Очевидно, що російська влада не сприймає Зеленського ворогом, а тому не вводить санкцій проти його Офісу, представників його політичної сили, депутатів-слуг та вищих керівників держави.
Про дії в інтересах Кремля
Тиждень тому ЗМІ гуділи новиною про доповнення Кремлем свого санкційного списку щодо українських громадян. І в списку немає жодного депутата від «Опозиційної платформи – За життя», «Слуги народу» і групи «За майбутнє».
Наявність прізвища в цьому списку є найкращим показником принципової проукраїнської позиції політика та визнанням його діяльності проти російського агресора. Відсутність прізвища викликає багато запитань. І сам я «страждаю» від цих санкцій Російської Федерації вже два роки – з листопада 2018, коли російський агресор склав свій перший санкційний список, включивши до нього постмайданівську владу та депутатів проукраїнської коаліції у Верховній Раді.
Чому ж терористичний Кремль не має жодних претензій до нардепів з сучасної монобільшості слуг, до депутатів з олігархічної групи Коломойського та до політичної сили Медведчука – це пояснювати, думаю, не потрібно.
Ще однією інформацією, яка доводить, що у вищому керівництві держави є особи, які відверто діють на стороні ворога, є оприлюднені Володимиром Ар’євим документи. Вони свідчать, що співробітники Офісу президента передали інформацію про спецоперацію українських контррозвідників Москві, яка мала всі шанси стати історичною та увійти до навчальних підручників різних світових спецслужб. Але Зеленський ніяк не зреагував ні на це повідомлення, ні на офіційні документи, ні на записи розмов українських розвідників з російськими найманцями. Це означає, що він покриває державну зраду працівників його Офісу.
Думаю, що шукати, хто саме злив інформацію довго не доведеться, бо в тій структурі через одного або бізнес-партнери російських олігархів, або віруючі московського патріархату. Але те, що Зеленський не збирає прес-конференцію, не дозволяє «слугам» у Верховній Раді створити тимчасову слідчу комісію, а ручна йому Генрокуратура разом з ручною «Службою Баканова» не відкриває кримінальне провадження за статтею «державна зрада» означає, що після закінчення його президентського строку та втрати недоторканності, його будемо судити.
Про зміни в державі
Останні події свідчать про те, що наша держава перетворюється з демократичної, яка сповідує європейські цінності, на авторитарну республіку третього світу, з якою розмовляють мовою сили та приниження.
Ось деякі з них:
- Рішення Конституційного суду про незаконність призначення директора НАБУ Артема Ситника.
- Тиск на Прямий канал, майно якого намагаються арештувати та продати за вигаданими звинуваченнями.
- Підпал автомашини антикорупційних розслідувачів програми «Схеми» та спроба підпалу будинку Віталія Шабуніна.
Нещодавно у моїй рідній Запорізькій області на двох ветеранів АТО/ООС напало шестеро бандитів, якими командував місцевий депутат від Опозиційного Блоку. Напали через те, що раніше ветерани викликали поліцію на намети ОПЗЖ, які ведуть незаконну агітацію, пропагуючи медведчуківські цінності «русского міра».
Ця історія маловідома, бо більшість запорізьких ЗМІ належать регіоналам та навіть ідейним комуністам. Тому я хочу донести до кожного кутка світу два висновки з цієї історії.
Висновки
Перший висновок.
Промосковські колаборантські сили насправді єдині. Ті, хто був в Опоблоці тепер захищають ОПЗЖ, Шарія, Пальчевського і т.п.
У них один ворог – українська державність. Таких партій декілька, але вони не поборюють, не критикують та не перешкоджають одна одній. Бо мають спільне завдання з Кремля – зайти різними колонами в місцеві ради, сформувати більшості в них та спільними зусиллями обрати міських голів.
В декількох областях цій московській гидоті відверто підігрують «слуги». Наприклад, в Одесі, коли виставляють відверто непрохідного кандидата від себе.
Другий висновок.
Усім патріотам необхідно гуртуватися та готуватися до жорсткого політичного протистояння. Вже очевидно, що боротьба буде точитися не тільки в ефірах та рекламних роликах, а безпосередньо на вулицях, площах і в дворах міст. Бо імпотентна влада в особі Зеленського не зможе навести лад, а тому подібні випадки будуть тільки частішати. І позеленілі правоохоронні органи не допоможуть, бо ідеологічно прогнили з голови. А тому українським силам, особливо на півдні та сході України, також треба забути про нікчемні закиди: «а до вас є питання» або «ми поза політикою». Бо російський «Град» і українська «Смерека» не розрізняють «політичних» і «не політичних», «білі пальта» чи тих, до кого «є питання». Бо град б’є по площинам, а гілок на смереках вистачить всім.
Вибачте за грубість, але такі сьогоднішні реалії.
Той токмакський депутат, що командував тітушками, у соціальних мережах підтримує терористів з т.зв. «ДНР», не соромиться своїх проросійських поглядів та жорстоко поводився з тваринами, влаштувавши масове отруєння кішок у своєму місті. Це типовий представник ОПЗЖ – ворожої для України політичної сили. Подібні Шарікови будуть керувати нашими містами, а єдині, хто зможе зупинити їх від того, щоб проголосити власне терористичне угрупування – депутати від консолідованих українських сил.
Наша єдність та мудрість – це єдиний шлях зупинити реванш та не дати можливості колаборантам знищити країну.
Вистояли у 2014 – вистоїмо і зараз.
Разом – сила!
Ігор Артюшенко
