У ХХ столітті перед українцями постало питання: незалежність, або відмова від неї. 101 рік тому наші предки вирішили пожертвувати життям, щоб їх нащадки могли жити у вільній країні.
У січні 1918 року Росія поставила ультиматум українській владі – легалізувати більшовицькі військові загони, одночасно «поховати» всі мрії про незалежність. Як і завжди ми обрали свій складний шлях. Україна проголосила 4 універсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Таким чином наші землі опинились під загрозою військового втручання. Звісно, відповідь від доброзичливого сусіда не забарилася.
29 січня відбувся бій під Крутами. Під впливом пропаганди солдати столичного гарнізону відмовилися захищати місто, оголосивши, нейтралітет. Тоді за зброю взялися молоді курсанти і студенти, які вірили в майбутнє цієї держави. Джерела різняться, але їх було не більше 800 чоловік.
За 130 кілометрів від Києва на залізничній станції «Крути» (сучасна Чернігівська область) відбувся пятигоднний запеклий бій молодих хлопчаків й майже чотиритисячної армії більшовиків на чолі з Михайлом Мураєвим.
У бою ці юнаки не поступалися. Відвага, самовіддача – замінили їм досвід. Ворог зазнав значних втрат. Мураєв, який з самого початку хотів стерти Київ з лиця землі, вже не був настільки впевнений у своїх діях.
Якби вистачило боєприпасів та допомога прийшла вчасно курсанти б однозначно отримали перемогу. Однак сталося, як сталося.
У сутінках українським військам довелося відступити та рушити до столиці. Загальні українські втрати вбитих, поранених та полонених 260 чоловік.
29 юнаків потрапили у полон і були страчені Червоними.
Хлопці ціною власного життя затримали могутню армію. У цей час був складений мирний договір, що означало міжнародне визнання української незалежності.
Таким чином, бій під Крутами, став історичною подією, яку ми просто не маємо права забувати.