Максим Зінченко народився в Запоріжжі, займався спортом, працював охоронцем, створив сім’ю. А коли почалася війна, пішов боронити рідну землю.
Як і всі патріотично налаштовані чоловіки, самостійно прийшов у військкомат. А далі – медкомісія і навчання. Завдяки гарній спортивній формі Максим потрапив до десантно-штурмових військ. У складі 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади брав участь в обороні Мар’їнки. За словами військового, ворог безперервно намагався атакувати з усіх боків. Це потребувало неабиякої концентрації уваги та фізичних навичок.
– Коли розумієш, що тебе йдуть вбивати, то там або ти, або тебе. Треба бути спокійним, розуміти ситуацію, прислухатися до неба, будь-яких звуків на землі. Бо ворожа атака може початися несподівано – вдень чи вночі. Ти маєш бути обережним постійно. Іноді потрібно пригнутися, проповзти, пробігти. В повній екіпіровці зробити це нелегко. Мені дуже допомогла моя фізична підготовка, – розповідає Максим.
Десантники своїх побратимів в біді не кидають – першим завданням на фронті для чоловіка була евакуація пораненого. А потім Максим переконався особисто, як працює ця військова заповідь. Після двох спроб наступати вночі на позиції наших захисників ворог почав щільний обстріл. В тому бою десантник отримав множинні осколкові поранення. Врятували побратими, що надали першу медичну допомогу та евакуювали з поля бою.
Після лікування військовослужбовець служить в Запорізькому Територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Попереду в нього ще не один курс реабілітації – потрібно відновити функції пораненої руки. Служба в армії навчила хлопця долати страхи і лише посилила його мотивацію.
– У кого нема страху? Страх є у всіх людей. Але ти розумієш, що треба боронити нашу державу, наші сім’ї від окупанта. Ідеш і виконуєш свій обов’язок, – переконливо говорить Максим Зінченко.
