У суботу, 27 травня, у м. Черкаси відбулося прощання з Сергієм Миколайовичем Павліченком, або як його називають побратими — «Бронею». Чоловік 2014 року вступив до лав «Азову», відтоді був у військовому формуванні Нацгвардії України.
Сергій Павліченко був майором, командиром ремонтної роти. Його головне завданням — забезпечення транспорту. Він готовий був виконувати свої обов’язки 24/7, ремонтувати автівки під відкритим небом під час артилерійських обстрілів. Побратими знали, що поряд із ним можна нічого не боятися, він завжди поряд:
«Народився 3 вересня 1987 року в селі Новопавлівка Приморського району. Закінчив юридичний університет в Одесі, працював у виконавчій службі в Приморську. 2014 року вступив до лав «Азову». Був командиром ремонтної роти», — розповідає Олеся Мельниченко (разом служили).
У колонії Оленівка Донецької області утримувались росією тисячі полонених — від цивільних волонтерів до українських військових (переважно з полку «Азов»). В ніч 29 липня в колонії пролунав вибух, тоді загинуло понад 50 українських військовополонених. Серед яких був і Сергій. Рідні та близькі дізналися про його смерть з оголошених списків, які розмістила росія. Згодом їх підтвердила наша сторона.
Тіло військового змогли забрати тільки в середу (24 травня). Стільки довелося чекати, оскільки треба було встановити збіги ДНК. У четвер з Сергієм Павліченком відбулося прощання у Києві, а у суботу на цвинтарі у Черкасах. Поховати в рідному селі хлопця не змогли, бо воно зараз окуповане загарбниками.
«На перший погляд, він був достатньо кремезним. Такий собі козак: великі плечі, великі руки, з дурною силою. Але в середині він був настільки добрим та людяним… Інколи здавалося, що такий великий чоловік не може бути настільки добрим. Він завжди всім допомагав. Дуже любив свою роботу. Він був одним з тих людей, хто власноруч організовував ремонтну роту в полку. Чесний. Іноді навіть занадто чесний. Мені було з ним цікаво, бо він був дуже різносторонньою людиною. Постійно намагався вдосконалюватись.
Ми ніколи його не боялися, а тільки поважали. Його слово було, в принципі, законом».
У 34-річного Сергія Павліченка залишилися син, донька та дружина. Його родина зараз проживає в Черкасах.
Олеся мріє, щоб мешканці Запорізької області хоч якось вшанували пам’ять загиблого героя. Зокрема, запропонувала у Заводському районі перейменувати вулицю Лізи Чайкіною на честь побратима. Поки міська рада не дуже йде на контакт — м’яко кажучи.
Нагадаємо, в зоні проведення бойових дій загинув мешканець Вільнянська Крючков Олександр Сергійович 2000 року народження. 23 травня відбулося прощання з героєм.
У мирні та воєнні часи залишаємося разом, бо лише так ми є сильнішими. Долучайтеся до телеграм каналу Форпост медіа.
Усі ми тут — https://t.me/forpost_zp
