У Запоріжжі на честь полеглого бойового медика 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Івана Янковського відкрили паб «Слава Україні!».
Іван Янковський прийшов у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду після початку повномасштабної війни. 23-річний хлопець не був мобілізаційного віку й навіть не проходив строкову службу, тому міг залишатися вдома у Запоріжжі. Однак прийняв рішення йти на війну – захищати свою країну й свою область, на той час уже частково окуповану росіянами. Після мобілізації Івана відправили на кількамісячне навчання у Великобританію і невдовзі він став бойовим медиком у штурмовій роті 15 окремого гірсько-штурмового батальйону 128 ОГШБр.
– Після повернення з Північної Ірландії син на короткий час зміг заїхати додому, адже 128 гірсько-штурмова бригада воювала поблизу, – згадує мама бійця пані Світлана. – Ділився враженнями від навчання (це була його перша поїздка за кордон), привіз своїм 10-річним сестричкам-близнючкам іграшки й ласощі. А потім поїхав на бойові позиції. Ми тримали постійний зв’язок по телефону. Сину подобалася служба, він потрапив у хороший колектив, знайшов багато нових друзів. Розповідав, скількох поранених евакуював і надав допомогу. Навіть після звільнення побратимів, котрі після важких поранень не могли служити, Іван регулярно спілкувався з ними, всіляко підтримував.
У липні 2023 року, під час контрнаступу ЗСУ, молодший сержант Іван Янковський загинув. Його підрозділ звільняв села в Запорізькій області, закріплявся на деокупованій території, і бойовий медик потрапив під ворожий артилерійський обстріл. 24-річний хлопець віддав життя за свій рідний край, у якому народився й виріс. Його з почестями поховали на Алеї героїв одного з цвинтарів Запоріжжя.
Смерть сина спровокувала в матері мікроінсульт, однак жінка швидко оговталася – у неї просто не було іншого вибору.
– У мене було п’ятеро дітей, Іван – найстарший, – пояснює пані Світлана. – Батько давно загинув, тому я самотужки виховувала їх. Наймолодшим сестричкам-близнючкам зараз по 12 років. Після смерті старшого сина мені треба поставити на ноги ще чотирьох дітей, ось чому я не можу хворіти.
Через кілька місяців після загибелі сина жінка вирішила відкрити на його честь паб у Запоріжжі – знайшла невелике приміщення на вулиці Сталеварів, 26, оформила його в патріотичному стилі й назвала «Слава Україні!».
– Іван дуже любив футбол, звідси й ідея, – каже пані Світлана. – Приміщення невеличке, але тут є футбольна зона (столики й телевізор) і куток пам’яті сина – з національним прапором для автографів відвідувачів-військових. У пабі можна купити морозиво, різні напівфабрикати і замовити пива. Друзі Івана можуть посидіти тут, подивитися футбол і згадати мого сина.
Нещодавно військові 128 ОГШБр відвідали маму свого полеглого побратима і вручили їй посмертну відзнаку «Хрест Героя», прапор 15 окремого гірсько-штурмового батальйону, пам’ятні подарунки, квіти. Бійці подякували матері за те, що виховала справжнього героя, згадали спільно пережиті з ним бойові будні й запропонували рідним Івана допомогу у вирішенні будь-яких питань.
.
.
.
.
.
.
У мирні та воєнні часи залишаємося разом, бо лише так ми є сильнішими. Долучайтеся до телеграм каналу Форпост медіа.
Усі ми тут — https://t.me/forpost_zp
