Чимало знайомих облич бачу в різних секторах цього величезного залу. З багатьма з вас, напевно, вже зустрічався під час численних поїздок в регіони та громади. Безмежно радий поспілкуватися з усіма, хто приїхав сюди з різних куточків нашої фантастичної України.
Нашу відверту розмову про майбутнє, і тільки про майбутнє, хотів би розпочати з події, яка сталася цього тижня. Бо вона чітко окреслила нашу стратегічну перспективу на десятиліття вперед.
Відтепер курс України на членство в Європейському Союзі та НАТО закріплений в Конституції і має силу не просто закону, а основного закону.
Особливої ваги і ще більшої легітимності цьому рішенню Верховної Ради надає кількість народних депутатів, які проголосували за ініціативу Президента. Їх — 334, з усіх фракцій, від влади та від опозиції. Вони підтримали непересічне і надзвичайно важливе рішення тому, що воно найвищою мірою відповідає нашим національним інтересам. А інакше я би його і не пропонував.
Кнопку «проти» натиснула лише відверта п’ята колона — слуги Кремля.
Ідея закріпити в Конституції стратегічний курс на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору виникла не випадково і не на порожньому місці. Вона — логічний проміжний підсумок нашої державницької стратегії на зміцнення незалежності та возз’єднання з Європою. Стратегії, яку ми послідовно втілюємо в життя вже протягом п’яти років.
Україна та Євросоюз наблизилися один до одного як ніколи. А щодо НАТО, то жодна держава, яка не є членом цієї організації, не має сьогодні таких близьких відносин з Альянсом, як ми.
Але цього — замало. Лише повноправне членство в Європейському Союзі та НАТО остаточно і безповоротно гарантує нашу державну незалежність, національну безпеку, свободу і добробут.
Так, вам не почулося, — «добробут». Досягнення нами критеріїв членства покращить інвестиційний клімат. А це забезпечить приріст прямих інвестицій і створення нових робочих місць, збільшення доходів у бюджет, зарплат і пенсій. Тому, коли кажемо Євросоюз чи НАТО, маємо на увазі не тільки безпеку, але й економіку. Говоримо не лише про відсіч Росії, але й про контрнаступ на бідність. Бідність, до речі, є прямим наслідком нашого тривалого колоніального минулого. Тож пориваємо з ним остаточно і безповоротно.
Наша амбітна мета — перетворити Україну на велику державу, на регіонального лідера, на невід’ємну складову європейської цивілізації та наріжний елемент її безпеки. Однак ми не зможемо стати лідерами, якщо не піднімемо відчутно рівень життя, якщо не забезпечимо сталий розвиток економіки і соціальної сфери.
Кожна людина має власною кишенею відчути, що найгірші випробування залишилися позаду, що країна йде вперед, що економіка розвивається. Зараз саме це головне в нашій стратегії, нашому баченні майбутнього. Подолання кризи, спричиненої війною, дає для цього всі можливості.
Коли приїжджаю в регіони, чиновники, звісно ж, намагаються демонструвати мені фасадну сторону. Це природно. Будь-який господар, приймаючи гостей, показує їм найкраще і не заводить до неприбраних кімнат. Втім, подивитися в багатьох громадах вже, до речі, є на що. І ви це знаєте, бо ви звідти. Здобутки децентралізації стали видимі раніше, ніж результати інших реформ: нові чи відремонтовані школи, садочки, дороги, освітлення, енергозбереження. В майбутньому я твердо гарантую незмінність політики децентралізації, її буде збережено і поглиблено.
Але знаю, бачу, відчуваю й інше. Мільйони українців з тривогою думають про сьогодення і не впевнені в дні завтрашньому. Пенсіонери переймаються, як вижити, бо криза найсильніше вдарила саме по них. Знекровлена держава не мала досі достатнього ресурсу, щоб належно їх захистити, і мені часом через це боляче дивитися в очі літнім людям. Та й з молодих багато хто не відчуває перспектив у власній країні, тому їдуть на навчання чи на роботу за кордон. Тим більше що Україна стає частиною єдиного європейського ринка праці. Не з чуток знаю про низькі доходи вчителів і лікарів, інших працівників бюджетної сфери.
Влада визнає ці болісні проблеми, говорить про них чесно і вголос, докладає зусиль, щоб їх подолати. І має пояснити, чому ці проблеми виявилися такими глибокими.
Надію вселяє те, що найгірше — вже точно позаду. Що криза, спричинена війною, економічною агресією та блокадою з боку Росії, — відступає. Що відновлення економічного зростання відкриває можливості і до відновлення рівня життя.
Сьогодні ми вже можемо ставити собі ті завдання, які ще вчора видавалися би порожніми обіцянками.
Свою стратегію подолання бідності озвучив 29 січня. Як розумієте, за десять днів вона не змінилася. Отже, наступати будемо по п’ятьох напрямках: агропромисловий комплекс, ІТ-індустрія, машинобудування, інфраструктура та логістика, туризм.
Ми можемо вийти на лідерські позиції у секторах економіки, де Україна вже має певні конкурентні переваги щодо інших країн. Вони стануть точками опори, від якої відштовхнемося вперед. Вони принесуть кошти для того, щоби забезпечити відчутне підвищення рівня життя людей.
Почну з АПК, бо тут присутні чимало людей з села. Минулого року Україна зібрала понад 70 мільйонів тон зерна. Це — наш абсолютний рекорд. Колгоспна система радянських часів навіть мріяти не могла про такі показники. І, до речі, в голові не вкладається, як при такому потенціалі можна було організувати Голодомор?
Нині стабільно входимо до десятки найбільших світових виробників зерна і до трійки найпотужніших його світових експортерів. Є всі можливості аби суттєво збільшити нашу частку на світовому ринку зерна. Минулого року Україна з’явилася у десятці найбільших постачальників молочної продукції. До того ж ми є традиційним лідером з експорту соняшникової олії. Україна забезпечує більше половини її світового експорту. Що важливо, в експорті АПК почала зростати частка переробленої продукції, ми впевнено опановуємо європейський ринок завдяки Угоді про асоціацію та зону вільної торгівлі.
Прибутковість агропромислового комплексу через механізм децентралізації буде втілюватися у вагомі соціальні проекти на селі. Прямо зараз, незважаючи на зиму, триває будівництво близько п’ятисот амбулаторій.
Протягом останніх років виникла і стрімко пішла в гору нова галузь — IT-сектор. Нині він забезпечує до 4% ВВП, дає роботу близько ста п’ятдесяти тисячам українців. Очікується, що в найближчі два роки ця цифра зросте до двохсот тисяч. Що вкрай важливо — йдеться про робочі місця з високим рівнем доходу. Саме ІТ-сектор може допомогти Україні збільшити частку середнього класу, що надважливо для стабільності, стійкості економіки і країни загалом. Але, незважаючи на дуже динамічні темпи зростання українського ІТ-сектору, більше двадцяти відсотків на рік, на нас припадає поки що менше відсотка світового ринку ІТ-послуг. Маємо вийти на лідерські позиції.
В індустрії так само зробимо ставку на високотехнологічні галузі з високою доданою вартістю. Традиційно в Україні сильними були і є авіабудування і космічна галузь, суднобудування, військово-промисловий комплекс. Україна також традиційно входить до десятки найбільших світових експортерів зброї. Кожне робоче місце в цих галузях забезпечує мінімум 10–15 робочих місць в суміжних.
Нам є що запропонувати в сфері стратегічних авіаційних перевезень, як-от літаки «Антонова». Потужності «Південмашу» та інших підприємств дають можливість в рази збільшити кількість запусків ракет і супутників з українськими компонентами.
Ми починаємо модернізацію транспортної інфраструктури. Минулого року відкрили новий Бескидський тунель, найбільший інфраструктурний проект, реалізований за часи незалежності. Цього року триватиме модернізація рухомого складу «Укрзалізниці» — вийдуть на лінії десятки нових локомотивів General Electric. Швидкісними потягами «Інтерсіті» за кілька років можна буде дістатися до кожного обласного центру.
Найвищими темпами розвиваються авіаперевезення. Цьому сприяє і наша цілеспрямована політика відкриття українського авіаринку для лоукостів. Ну і звичайно безвізовий режим з ЄС. Головні повітряні ворота країни — аеропорт «Бориспіль» — прийняв рекордні майже 13 мільйонів пасажирів. Вражаючий прогрес демонструє аеропорт Львова. Нова злітна смуга будується в Одесі. У Дніпрі скоро постане новий великий аеропорт.
Покращення ситуації з основними дорогами вже позитивно вплинуло на туристичну галузь, хоч в уряду ще чимало роботи для відновлення багатьох майже знищених у попередні роки автошляхів. Поки що туризм забезпечує лише півтора відсотки ВВП України, у той час як у світовому ВВП його питома вага сягає 10%. Нам є куди зростати. Ми самі лише відкриваємо для себе природу і культуру власної країни, відвідувати її різні куточки стає модним серед українців. Але і світ має відкрити для себе Україну.
Туризм, так само як і високотехнологічні галузі, забезпечує додаткові доходи і робочі місця в багатьох інших сферах — в готельному і ресторанному бізнесі, на транспорті, в сфері розваг, фінансових послуг. Це — колосальний ринок для малого та середнього бізнесу. Євробачення-2017, минулорічний фінал Ліги чемпіонів у Києві показали, що Україна навіть в умовах російської агресії може бути гідним господарем спортивних чи культурних подій високого міжнародного рівня.
Вибачте, можливо, задовго пояснюю. Але перелічені п’ять пріоритетів дадуть потужний поштовх нашій економіці. Під них можна залучити мільярди доларів інвестицій. Їхня реалізація створить десятки тисяч малих підприємств, сотні тисяч робочих місць з достойною оплатою і знизить рівень робочої еміграції українців. Вона наповнить державний та місцеві бюджети, дасть можливість підвищувати зарплати бюджетникам, пенсії, соціальні виплати.
Це системний і комплексний план розвитку економіки.
І головний показник, який маємо вимірювати ефективність наших дій — кількість людей, які задоволені рівнем життя. І які почувають себе щасливими.
Отже, в 2020 році розраховуємо на масштабне залучення інвестицій в українську економіку. В двадцять першому і двадцять другому роках завдяки інвестиціям та прискореному зростанню відчутним стане збільшення заробітних плат, пенсій та соціальних виплат тим, хто їх потребує. А в 2023 році плануємо подати заявку на вступ до Європейського Союзу і отримати План дій щодо членства в НАТО.
Критики і скептики цікавляться у нас, чому це лише тепер ми приступаємо до вирішення цих проблем. А чому не раніше? Чи не хотіли? Чи не могли? Чи що заважало? Це слушні питання, але, погодьтеся, що у нас з вами є переконливі аргументи для відкритого діалогу з тими, хто ще не визначився.
Якби про свій економічний план я заговорив два-три роки тому, він, напевно, виглядав би як брехлива обіцянка. А сьогодні є всі підстави для того, щоб він став реальністю і був втілений у життя.
Наведу вам одну приголомшливу цифру, яка мені давно врізалася у пам’ять. У лютому 2014 року на єдиному казначейському рахунку бюджету залишалося 108 тисяч гривень… На всю країну. Це — чверть копійки на кожного громадянина! І саме в цей момент на нас напала Росія.
Удар же, якого завдала по нашій економіці війна, виявився дуже сильним. Через бойові дії та окупацію ми втратили приблизно п’яту частину промислових підприємств. І це ще не все. Росія закрила для українських товарів свій ринок, на який колись приходилася майже третина нашого експорту. І це теж ще не все! Вона зупинила транзит наших товарів до інших країн.
Спробую пояснити ситуацію на простому життєвому прикладі. Сотні тисяч українців, — і серед тут присутніх є такі, знають, як воно стояти на базарі, — коли іншої роботи нема. Уявімо, людина багато-багато років заробляє собі копійку торгівлею на ринку. Одного дня приходить, а його — закрили. Кидається поїхати з товаром на інший, а дорогу — заблоковано. Як хочеш, так і виживай. Щось подібне Росія влаштувала Україні. Слава Богу, впоралися, знайшли інші ринки збуту, і повернулися таки до економічного зростання.
Інша причина, чому ми не так швидко дісталися до розв’язання проблеми бідності. Заходившись кілька років тому ремонтувати наш дім, думати про оздоблені стіни, надійний дах, про євроремонт, добрі меблі — з’ясували, що у нас великі проблеми з фундаментом. Що будь-яка наша споруда складеться як картковий будинок, якщо не закладемо новий надійний підмурок. Що без міцного фундаменту — армії, мови, віри — не можна збудувати міцну державу.
Тож вирішували базові питання державного будівництва, з якими б мало бути покінчено ще на початку дев’яностих. Створювали армію, звільняли території, забезпечували єдність країни, боролися за незалежну церкву, проводили децентралізацію, посилювали державну мову.
Ми боролися не лише з потужним зовнішнім ворогом — путінською тоталітарною Росією. Ми долали ще і закоренілий внутрішній скептицизм, зневіру, так зване зрадофільство: безвіз — не дадуть, в Європу — не пустять, Томос не напишуть, економіка вже не підніметься, і «пропало всьо». Нас це лише гартувало, додавало сил. Ми кожного дня кропіткою працею доводили, що можемо робити те, що для когось здається дійсно нереальним.
Угода про асоціацію, безвіз, Томос, нова армія, газова незалежність від Росії, уникнення дефолту і колапсу економіки, перехід, нарешті, до економічного зростання, нова українська школа, сільська медицина — це все складові нашої стратегії. Згадую про них не тому, щоби зайвий раз похвалитися. А для того, щоби нагадати, що за найскладніших обставин нам посильні найскладніші завдання. Треба лише мислити великими ідеями і планами. Тоді вони збуваються, що й доведено досвідом п’яти попередніх років.
Але чи є ці зміни незворотними? Чи не втратимо здобуте? Чи зможемо ми протистояти невпинним спробам Путіна знову колонізувати Україну? Чи не станеться реванш проросійських сил на виборах Президента та Верховної Ради? Чи продовжить Україна шлях до набуття повноправного членства в Європейському Союзі й НАТО? І чи не викрутить нас новим курсом в протилежний бік?
План Путіна очевидний — знищити-таки незалежну українську державу й демократію, позбавити українців права жити в мирі та безпеці. Він не може не розуміти, що Україна, якою вона стала за останні роки, йому вже не по зубах. Він не може не розуміти, що Україну силою не взяти. Тому хоче здолати нас хитрістю. Вибори 2019 для Путіна — це як генеральна битва за Україну, яку він маніакально прагне повернути назад.
Росія намагається втручатися у наші вибори так само, як у вибори в США, Франції, Німеччині, як в референдуми в Британії та Нідерландах. Тепер вони всі ці технології планують задіяти і в Україні. Та українці більше не дозволять, щоби в офісі українського Президента сидів зачеплений на гачок російський агент, як це було з 2010 по 2014 рік.
Українцям не потрібен Президент і Верховний Головнокомандувач, який стане перед Кремлем на коліна. Українцям не потрібен Президент і Верховний Головнокомандувач, який буде фліртувати або хіхікати з Путіним. Українцям не потрібен Президент і Верховний Головнокомандувач, першим підписаним документом якого буде акт про капітуляцію перед Москвою.
Щоб завершити побудову сильної успішної держави, здатної забезпечити порядок, добробут і безпеку кожного українця, щоб підготувати країну до вступу до Європейського Союзу та НАТО, щоб не дати популістам помножити на нуль все те, що вистраждали, витерпіли, вимучили люди, — прийняв рішення кандидувати вдруге на посаду Президента України.
Мої стратегічні цілі на другу каденцію можна звести до кількох пунктів: боротьба з бідністю і підготовка країни до вступу до Євросоюзу та НАТО, забезпечення миру на вигідних для України умовах і відновлення територіальної цілісності країни.
«Щиро дякую вам за вашу підтримку. Ви готові жертвувати вашим часом, силами, здоров’ям для того, щоб захистити наш курс на ЄС та НАТО. Ви бачите, як багато серед кандидатів тих, хто хоче приспати Україну казками про чудовий мир з Путіним або байками про газ — вдвічі дешевший, в чотири рази дешевший, а то і безкоштовний. Брехнею, кажуть, увесь світ обійдеш, а назад не повернешся»
Для мене, безумовно, важливо, що Ви підтримуєте мене як кандидата. Але ще важливіша і цінніша свідома підтримка Вами стратегії, європейського курсу, спільного бачення українського майбутнього. Нас об’єднують принципи, спільна мета та готовність захистити наше європейське майбутнє.
«Сьогодні офіційно починається моя передвиборча кампанія. Розраховую на нашу з вами спільну перемогу. Перемога нам потрібна тільки чесна. Така, яку ніхто не зможе поставити під сумнів.
Українська держава, її окремі структури, які відповідають за дотримання закону, порядку та чесності виборчого процесу, виконають свої завдання. Це я гарантував під час звернення до Верховної Ради у вересні минулого року. Ця гарантія — в силі, і дійсна до остаточного підрахунку голосів.
Прошу опозицію не спекулювати на цій темі і пам’ятати, що її безпідставний галас про нібито загрозу чесності виборчого процесу з боку влади б’є не по владі, а по іміджу України в Європі. А Москва лише потирає руки»
Вибори мають цілковито відповідати європейській політичній культурі і наближувати нас до Євросоюзу. Вони — теж частина нашої європейської та євроатлантичної стратегії, відповідальний тест на нашому шляху до ЄС та НАТО. Переконаний — ми здамо цей тест на відмінно.
«Дорогі однодумці, дуже важливо і відповідально, що ви як члени команди Порошенка публічно і письмово приймаєте на себе зобов’язання неухильно дотримуватися стандартів чесних виборів, не порушувати букви і духу виборчого законодавства.
Я відчуваю, що ви сповнені оптимізму щодо долі нашої держави. Енергії у вас стільки, що ви розтопите і серця тих, хто знаходиться в полоні зневіри і розпачу».
Україна йде своїм шляхом. Власний шлях розвитку — це звільнення від колоніальної залежності від Росії, послідовний курс на набуття членства в ЄС і НАТО та опертя на власні сили. Це — рішуча відсіч планам Росії знищити незалежність України. Це — відстоювання наших національних інтересів.
Україна — одна з найбільших країн Європи, багата на ресурси, з унікальною геостратегічною позицією. Ми можемо використати весь цей потенціал на благо всього українського народу й кожного українця, лише якщо будемо вільними й незалежними.
Якщо працюватимемо разом, спільно і злагоджено, на майбутнє України, на майбутнє наших дітей і онуків — ми переможемо.
Ми переможемо, якщо не дамо себе знову втягнути у сварки і нескінченні дискусії навколо питань, на які український народ уже чітко і ясно відповів.
Твердо переконаний, що саме з такою командою, людей вмотивованих і щиро запалених великою ідеєю — модерної, успішної України, ми здолаємо всі труднощі.
Я пишаюся вами. Хотів би потиснути руку кожному та сказати: разом ми переможемо, переможе й Україна.
