«Влада переслідує захисників України, бо боїться» – Віталій Гайдукевич

134

Відомий український журналіст Віталій Гайдукевич днями побував у Запоріжжі. Тут провів декілька зустрічей з молодим активом міста та поділився власними думками стосовно найбільш актуальних подій в Україні. Журналісти Форпост мали приватну розмову з гостем, говорили про політичну ситуацію в країні, розвиток цензури та переслідування людей, які боронили українську землю від російського окупанта протягом останніх років.

– Якою є мета Вашого візиту до Запоріжжя, з ким мали зустрічі та про що говорили?

– Ми завітали міксованою командою, я тут як представник президії партії «Європейська Солідарність» і водночас один із засновників громадської організації «Справа громад». Зі мною Тоня Бузіло, вона голова правління «Справи громад».

Ми поставили собі за мету мати спілкування, як з активом партійним, так і з активом громадським для кращої комунікації та розуміння, як нам вибудовувати ефективний взаємозв’язок Києва та регіонів. Ми хотіли наживо донести ключові моменти ідеології партії та акцентів, які ми спільно розставляємо. Натомість, від запоріжців хотілося почути претензії, пропозиції, зауваження, щоб цей ланцюжок забезпечив рух в обидва боки.

– Які сьогодні найбільш актуальні виклики постають перед активним громадянським суспільством та “Європейською Солідарністю” зокрема?

– Тут куди не повернешся, всюди нові та актуальні виклики. Перший та найголовніший виклик небайдужим громадянам так це продовжувати залишатися небайдужими. В українців є стереотип – в ситуації, коли кличуть на якусь акцію ми думаємо – та, нехай хтось інший піде. Свої особисті плани звісно це важливо, але якщо 150 людей вирішить, що прийде хтось інший, то не прийде ніхто. Відповідальні ж громадяни мають усвідомлювати, інколи суспільне «ми» має переважати над особистим «я». Власне цим свідомі громадяни відрізняються від населення. Ці люди розуміють, якщо на наші принципові речі зазіхають, то треба виходити їх захищати. Не завжди є потреба фізично виходити на вулиці, інколи достатньо якусь інформацію лайкнути чи репоснути, бо це також важливо.
А стосовно важливих викликів, так все очевидно, зараз, скажімо, під загорозою українське книговидання, бо туди йде російська інтервенція. А Держкіно, ви ж знаєте, людина, яка його очолила із Запоріжжя, і має таке ж саме відношення до кіно, як і я. А її біографія говорить про те, що вона антиукраїнський елемент. У нинішній ситуації, коли є російське вторгнення, не можна бути десь посередині, ти або з Україною, або проти неї. Якщо людина шукає варіанти, як не показати фільми «Донбас» чи «Червоного», то вона вже антиукраїнський елемент, який зараз має важелі впливу на важливі процеси в країні. Має вплив на світоглядні та виховні процеси, бо кінематограф має здійснювати саме виховний процес. Знаєте, фабрика «Голлівуд» здійснює глобальну виховну функцію стосовно тих цінностей, якими живе Америка. Так само український кінематограф має бути фабрикою транслювання у світ українських сенсів. Я переконаний, що ця пані буде транслювати малоросійство, може щось інше, але точно не українські цінності.

– Який сегмент українців здатен реагувати на зовнішні подразники, які загрожують державності?

– Це різні люди, абсолютно різного віку, але їх об’єднує національна свідомість, чи якщо хочете, самоідентифікація. Загалом це люди віку 25 плюс, але є й старші, які сьогодні здатні стояти на сторожі згортання української державності. Ми мусимо називати речі своїми іменами і визнати – при владі, що є зараз відбувається саме процес згортання державності. Якщо так піде далі, що ми не отримаємо самодостатньої успішної країни в найближчій перспективі. В усіх сенсах, починаючи від знову розваленої армії, реваншу русифікації та повної окупації інформаційного простору, де буде транслюватися російське бачення. Москва ж не просто так на Мюнхенській безпековій конференції хотіла пропхати свої 12 пунктів. Там найважливішим для Росії був саме 12 пункт, він передбачав, що вони, а не ми будуть вирішувати, що є правильною історією, які герої є правильними. Москва, там вписані були ще Варшава та Будапешт, мали б давати або не давати дозвіл нам вирішувати хто ми є. Якби цей сценарій прийняли, то Україна просто припинила б своє існування, хоча юридично вона була б нібито державою. І це підтримує нинішня влада.

Відповідно усі люди, хто проти таких перспектив, незалежно від віку, є тими, хто продовжує боротьбу за Україну. Якби ми дозволили Росії протиснути ці пункти, то, даруйте, за що вбивали наший захисників, за що вони віддали свої життя?
Влада ж не скаже – ну, блін, не вийшло! Зрештою, влада це всього лише влада, а тому важливо одне – що скажуть свідомі українці. Ми – громадяни і наша сила, це наша кількість. Якщо нас на вулиці буде один мільйон, то повірте, байдуже, що скаже влада. А нам вийти дозволяє Конституція, вона дає право на висловлення громадянської позиції.

Ми вже проходили це і пригадуєте, мільйон людей на вулиці зламав усі пасочки тих людей, які хотіли зламати Україну. Зрештою, нам якось один персонаж сказав – “кожен президент”, то давайте це реалізовувати! Якщо кожен скаже: “я хочу жити у своїй країні, я хочу щоб жити тут моїм дітям було комфортно” і буде підтримувати проукраїнські сили, які відстоюють такі ж пріоритети, то нічого поганого з країною не зробить жодна влада.

Це не займе багато часу чи грошей, але його треба виділити, фінансово своїх треба також підтримувати, як 5 років поспіль підтримували армію. Війна триває і зараз вона ще й в тилу.

Сьогодні у нас війна не лише та, яка вбиває кулею, я й та, що вбиває мозок.

– Скажіть, як змінилися вектори діяльності “Європейської Солідарності” до виборів і після виборів?

– Партія перебудовується, створює сильні та захищені осередки. В країні є загальна проблема – партії ситуативні, чи тимчасові проєкти, їх створювали під вибори, але мало хто розбудовує справжню ідеологічну партію. Це дуже видно по тому, які питання партії  підтримують. Коли постає питання вибору, то в якихось випадках вони праві, в якихось ліві. ЄС теж цим хворіла, але вибори нам довели, що тенденцію потрібно змінювати. В партії мають бути потужні люди зі спільною ідеологією і сила має бути в низах. Коли партія пішла в опозицію всі зрозуміли – це час працювати над помилками і виправляти їх. Ми не хочемо подобатися всім, ми хочемо мати лише своїх, але стійких.
Партія почала чистити себе від «прилипал», слава Богу велика частина відпала сама по собі з переходом партії від влади до опозиції.

Зараз принципи такі – якщо ти доріс до того, щоб вступати до партії, то ти маєш генерувати ідеї та реалізовувати проєкти на своєму рівні.

– Яких людей навколо себе гуртуєте?

– Найперше – людей, які поділяють наші цінності, вони мають бути ідейними, які хочуть і розуміють, що без їх участі змін не буде. Наші – це ті, які проявляють ініціативу і не бояться сказати чого вони хочуть, і як цього будуть досягати. Це люди, для яких фраза: «Україна понад усе» – це не гасло, а спосіб життя.

– Зараз ми бачимо як центральна влада переслідує людей, які захищали нас і Україну, які волонтерили. Як називається те, що зараз відбувається?

– Вони нас бояться. Для команди малоросів ми є чимось незрозумілим, вони нас щиро не розуміють і бояться, а тому хочуть знищити, це рефлекс. Люди, які зараз при владі жили багато років масштабами не країни, а кварталу, в них своє сприйняття дійсності, у них своя матриця. Вони будуть продовжувати боротися з тими, хто одного дня може позбавити їх влади.
Немає зараз підстав вважати, що переслідування закінчиться, вони будуть перти наче бульдозером. На жаль, нашим побратимам це все просто треба витримати, а ми будемо допомагати чим можемо. Побратими не бояться померти знову, бо частинку своєї душі вони вже залишили на війні. Колись це закінчиться, коли той самий мільйон вирішить що час настав. Що пора вийти на вулиці, мирно, але рішуче…

ПОДЕЛИТЬСЯ
загрузка...