Для більш ніж сорока тисяч українців Запоріжжя стало порятунком від жахів війни і окупації. Щодня наше місто зустрічає мешканців Донецької і Запорізької областей, які вимушені тікати від нелюдських дій рашистів.
Сьогодні до Запоріжжя прибула чергова колона з маріупольцями, бердянцями та гуляйпільцями. Вже врятовані люди розповідають: останні дні були найстрашнішими в їхньому житті. З етичних міркувань ми не публікуємо відео і фото з місця зустрічі біженців.
«Розбомбили, зуродовали хати, немає де жити… а там зараз руські…», — каже 63-річна Раїса.
Жінка приїхала з Гуляйполя. Напередодні окупації її рідного міста, вона потрапила до лікарні зі зламаною ногою. Виписуватися вже не було куди, тож одразу з лікарні подалася в евакуацію:
«Тут невістка моя тож сюди й приїхала. Її, як і усіх, вивезли до Запоріжжя. З моєї хати окупанти зробили решето. Думаєте я б сюди приїхала, якби хата була ціла? В жодному разі. Поїхала би до своєї хати, хай там як. Але ж її немає більше. Далі видно буде, чи повернемося… точно ніхто сказати не може», — ділиться Раїса.
Бердянець Роман до Запоріжжя приїхав власною автівкою разом з дружиною, двома дітьми та малолітньою сестрою дружини. Виїзжав з окупації в невідомість, на щастя по дорозі родина зустріла евакуаційну колону.
«Ми примкнули до колони «Червоного хреста». Спочатку виїхали самостійно, а потім побачили їх та поїхали слідом. Колона розділилася на дві частини, ми поїхали з одною, а друга поїхала через Василівку, та я не впевнений, що вони доїхали. Ми також самостійно не прорвалися б, тільки завдяки тому, що поїхали за волонтерами», — розповідає Роман. – «Чому поїхали з міста? Тому що його окупували, не було роботи, не було зв’язку, росіяни наводять свої порядки, навіть стосовно якого приватного бізнесу. Я вирішив, що моїй родині буде безпечніше виїхати».
Чоловік розповідає, що під обстріли вони не потрапили, хоч і чули їх десь вдалечині. Про сам шлях каже, що це дійсно страшно: траса всипана уламками техніки, узбіччя, а іноді й сама дорога – заміновані.
Валентина Олексіївна та Наталя — мати з донькою. Жінки приїхали з Гуляйполя. Кажуть – евакуювалися з підвалу, в якому просиділи цілий тиждень:
«Там був жах — громили будинки, магазини, будівлі руйнували вщент», — ділиться Наталя.
«Наш будинок поки стоїть. А ось поряд будинок сина – його сильно побило. Снаряди літають постійно. Багато приватних будинків зруйновано. Але ми сподіваємося, що вже скоро зможемо повернутися, бо доньці ось-ось народжувати, тож хотілося б з дитиною бути вдома, а не по чужих людях», — розповідає Валентина Олексіївна.
Всі евакуйовані українці єдині в мріях – більш за все вони хочуть повернутись в свої міста – мирні і обов’язково – українські. А поки бої тривають, тимчасовим місцем проживання для багатьох з них стане Запоріжжя. Наразі в місті функціонує центр, де вимушені переселенці можуть оформити соціальні гарантії та отримати допомогу – не тільки матеріальну, як то продуктові набори та одяг, але й психологічну.
«Сьогодні всі об’єдналися і надають допомогу тим, хто цього потребує. Ми приймаємо до тисячі людей в день З людьми, особливо з дітьми, працюють психологи. Всі, хто прибувають до Запоріжжя, можуть отримати гарячий обід та адресу прихистку, якщо в місті немає родичів і немає де розміститися», – розповідає координатор з допомоги вимушеним переселенцям Владислав Мороко.
Марина Кропко
