Колись квітуче кількатисячне місто Гуляйполе менше ніж за рік перетворилося на суцільну руїну. Згарище. На більшості вулиць – ані душі. Але й тут під розривами снарядів триває життя. Переважно – по підвалах. Здавалося б, за довгі роки служби поліцейські звикли до всього. Та чи можна звикнути до безглуздої смерті, яку несуть за собою ворожі обстріли російської армії?
Про наслідки чергової російської атаки розповідає начальниця слідчого відділення територіального підрозділу поліції Наталя Подоляко: «У цьому будинку проживала 73-річна жінка разом із сином-інвалідом, — поліцейська веде нас у напівзруйновану оселю. — Снаряд потрапив просто в дах будинку. Стеля провалилася й придавила бабусю в ліжку. Сина відвезли до медзакладу…»
Стареньку ще не встигли поховати. Гнітючу тишу порушує тільки жалібне нявчання кішки – вона не відходить від загиблої хазяйки. Над ними – провалля в стелі, крізь яке на тіло жінки сипле сніг.
У одному з гаражів вибуховою хвилею зірвало двері. В ньому облаштований імпровізований спортзал. Один з поліцейських дбайливо затуляє отвір — закриває від сторонніх очей. «Щоб не влізли мародери», — пояснює він. Мародерство – це один зі злочинів, з яким в умовах війни доводиться боротися поліцейським. У місті багато покинутих домівок, бо з 18 тисяч населення тут ледве можна нарахувати трохи більше двох тисяч місцевих жителів, які ще не наважилися виїхати до більш безпечних місць. Пусті оселі привертають увагу злочинців.
Кількох місцевих жителів ми зустрічаємо біля крамниці, яка ще працює. Серед них – власник магазину Валерій. Він – один з небагатьох постачальників продовольчих товарів для населення. За словами чоловіка, люди замовляють хліб, ковбасу і м’ясо (сухі крупи отримують зазвичай у пакетах з гумдопомогою).
«Точок», де можна придбати необхідні для життя товари, у місті майже не залишилося. Розтрощено, а подекуди спалено й ряди місцевого ринку. Близько тижня тому окупаційні війська обстріляли його запалювальними снарядами. Місце колись кипучої торгівлі спустіле й засіяне уламками скла й розірваних снарядів.
Наталя розповідає, що останнім часом обстріли значно почастішали. Слідча стримана в емоціях, але налаштована оптимістично. «Чи вірю я в нашу перемогу? Вірю!» — з упевненістю відповідає вона.
