Запорізький 18-річний боєць отримав нагороду від президента України

Антон Мартиненко — військовий родом із села Михайлівка на Запоріжжі. У свої 18 років хлопець боронив Запорізький напрямок, під час евакуації отримав поранення ноги. За свою службу боєць відзначений нагородою від президента України Володимира Зеленського.

Як пише Суспільне, Антон Мартиненко вступив до лав армії одразу з повноліттям. Хлопець зізнався, що мріяв стати військовим з 12 років. Зараз же він розвідник-навідник одного з батальйонів десантно-штурмових військ, має псевдо Норд:

«Мене навчили любити Україну, я це з дитинства розумів. Я в певний час змінив свої зацікавленості, коли там всім подобалося грати в комп’ютерні ігри, мені подобалося читати книги. Я готувався, я розумів, що буде велика війна, просто невідомо коли.»

Антон Мартиненко родом з Михайлівки Василівського району. Близько семи місяців хлопець з родиною перебував у окупації. Виїхати вдалося завдяки дорозі життя:

«Ми цілий день прочекали, і вже під вечір сказали: “Хто з дітьми, можете проїжджати”. Ми якраз були на початку колони, і мені було 17 років, ми проїхали більш-менш вдало. Бо потім почалися дощі, обстріли. І вже б ми не проскочили».

Після евакуації в Запоріжжя хлопець долучився до об’єднання «Добробат» допомагати розбирати завали після російських обстрілів. Також розпочав тренування на полігонах, аби йти до армії підготовленим:

«У мене було спорядження, форма, у мене все було готове майже, залишилися тільки 18 років, вступити до лав ЗСУ і отримати зброю».

Антон Мартиненко разом із батьками під час проходження військової служби та на випускному зі школи. Фото: особистий архів військовослужбовця Антона Мартиненко

Торік улітку Антону виповнилося 18 років, тож хлопець став на захист країни — боронити Запорізький напрямок. 2 грудня 2023 року, поблизу Вербового під час евакуації побратима, отримав поранення ноги:

«Мені відірвало одразу ногу. Перший скид прийшовся прям у неї. Другий скид десь біля мене. І ми одразу забігли назад. У мене не було періоду паніки, я багато разів це відпрацьовував. Я заліз одразу в бліндаж і почав надавати собі першу домедичну допомогу».

Аби дістатися до побратимів для подальшої евакуації, Норду довелося повзти майже пів кілометра:

«Траншея вузька і їм треба тягнути мене на плечах. Це дуже важко було мені, я втрачав свідомість. Тому нам доводилося чергувати. 10 метрів вони тягнуть мене, 10 метрів я повз сам».

Батьки дізналися про поранення сина від нього ж самого. Хлопець зателефонував матері вночі, коли його евакуювали до Запоріжжя, розповів батько Сергій Мартиненко:

«Він вночі зателефонував матері з чужого телефону і попросив, щоб у привезли йому одяг у лікарню, бо його привезли пораненим. І ми вночі поїхали. Це був шок. Краще, що він живий та з нами — це головне, далі все буде добре. Це важко словами сказати. Дуже пишаємося, він зробив все, що зміг».

Антон Мартиненко у лікарні після поранення. Фото: особистий архів військовослужбовця Антона Мартиненко

Зараз хлопець перебуває на лікуванні у Кропивницькому. Він вже пережив понад десять операцій на нозі та готується до майбутнього протезування:

«У мене не тільки ж нога була проблемна, у мене на руці були опіки, уламки досі деякі залишилася. Нога ліва була десь 50% в опіках, вище коліна була повністю в опіках і уламках. І скажімо так, інші частини тіла теж, трохи постраждали».

Після реабілітації Антон планує повернутися на фронт, аби й надалі боронити країну:

«Звичайно готовий. Набагато краще ходити на протезі, ніж на милицях. І я дуже цього хочу. Я маю ще багато життєвих мрій і у мене, все ж таки, стоїть мета далі нищити ворога. Можливо вже не в штурмовому підрозділі, а у якомусь підрозділі операторів БпЛА».