В перші тижні війни вільнянські волонтери включилися в допомогу військовим. Містяни згуртувались і організували декілька волонтерських проєктів. Один з найбільш амбітних – цех із пошиву одягу та приладдя для військових.
Налагодженням роботи в цьому напрямку зайнявся вільнянський підприємець, волонтер і партієць «Європейської Солідарності» Дмитро Вакуленко. Він організовує збір і постачання до цеху матеріалів та фурнітури, він же приймає замовлення та працює на доставці. Цех співпрацює з військовими і волонтерами – приймає замовлення від запорізьких волонтерів для бригад, закриває потреби військового шпиталю в «лікарняному» одязі для поранених.
«Є цех, є група майстринь. Я зібрав усіх волонтерів, які були розосереджені по всьому Вільнянську із пропозицією згуртуватись і зробити об’єднаний волонтерський рух міста Вільнянська. Всі одностайно погодилися. І зараз ми займаємося тим, щоб наше об’єднання зареєструвати. І вести нашу діяльність вже документально. Дівчата приходять безкоштовно, кожного дня, хто як може: хто після роботи, хто відпрошується з роботи, а хто не має роботи – ті приходять кожного дня. Тому кожного дня тут різна кількість майстринь – від 25 до 40», – каже Дмитро Вакуленко
В цех приходять жінки з усього міста і довколишніх сіл, щоб провести декілька годин за шиттям підсумків, розгрузок, аптечок, футболок, толстовок, спідньої білизни та ще багато чого іншого, що може знадобитися військовим.
Серед них – вчителька біології вільнянської гімназії «Світоч» Олена Іванівна. Війна змінила її життя, кардинально помінявши пріоритети: учбові плакати з кабінету біології пішли на лекала для одягу, який відшивають військовим. А сама Олена Іванівна із вчительки перетворилась на керівницю швейного цеху.
«Мені плакатів не шкода – зараз все це є в електронному вигляді, а в класі у мене інтерактивна дошка. Тож учбовий процес не постраждає. Це просто мій маленький вклад у спільну справу, яким я пишаюся», – розповідає Олена Іванівна.
Олена Іванівна вдало керує цехом. Виробництво працює чітко й злагоджено: кожен займається своєю справою. Усього тут в різні дні від 25 до 40 швачок. З них лише декілька мають спеціальну освіту. Працюють на волонтерських засадах із самого початку війни.
В цеху можна побачити техніку різного виду та років:
«Всі машинки – це приносили самі дівчата, збирали по знайомих, просто віддавали небайдужі люди. Більша частина з них – це ще радянські машинки. Але волонтери допомагають нам, і ось ми вже маємо одну промислову машинку», – розповідає керівниця цеху.
З особливою гордістю вона демонструє новенький оверлок – жінка придбала його за власні кошти, щоб збільшити потужності цеху, адже саме оверлків тут дуже мало, а вони вкрай необхідні для обробки швів.
Є ц цеху і свої потреби. Волонтери працюють безкоштовно, самі шукають сировину для виробів. А ось шити такий обсяг на стареньких машинках стає все важче. Наразі волонтери мріють про хоча б про ще одну професійну машинку. Вільнянці сподіваються, що зрештою знайдуться благодійники, які допоможуть придбати обладнання.
А поки ці жінки та чоловіки робитимуть свою справу. І з кожним рухом швейної «лапки», з кожним стібком, вони наближають нашу спільну перемогу.
