Запорізька журналістка Анастасія Шевченко у 23 роки приєдналась до лав ЗСУ. За майже три роки в Збройних Силах військова була в найгарячіших напрямках, отримала контузію і після невеликої реабілітації знов стала в стрій.
Журналісти Forpost розпитали у захисниці про особливості служби для жінок, виклики та перебування на лінії фронту.
Продовжує службу попри контузію
У цивільному житті Анастасія працювала журналісткою на «Суспільному». Але швидко змінила свій профіль роботи. Дівчина каже: батьки до останнього сподівалися, що для неї не знайдеться місця в армії. Проте таке місце знайшлося.
«Від самого початку повномасштабного вторгнення я для себе усвідомила, що бути у пікселі – це нова необхідність. Для себе я вибору не залишила. Я одразу хотіла бути потрібною. Батьки сподівалися, що мене не візьмуть. Тоді мені було 23 роки, зараз — 26. Але тоді мені не відмовили. Я пройшла базову підготовку та перевелася у 44 окрему механізовану бригаду, яка знаходиться на Харківському напрямку. Вже 1 рік та 3 місяці я на передовій», — розповідає дівчина.
Не зважаючи на те, що батьки були не готові віддавати дочку до лав армії, вони з першого дня підтримують Настю. Дівчина зізнається, що знає, скільки б років їй не було та чим би вона не займалася, для батьків – вона завжди їх маленька дівчина. Водночас – сильна та вольова.
Настя на війні отримала контузію, коли в 10 метрах розірвалася ракета. Але дівчина не пішла зі служби та продовжує наближати перемогу, як і інші військові на фронті.
До умов можна пристосуватися
На службі немає умов, до яких люди звикли у цивільному мирному житті. В перші дні особливо відчувається нестача банальних побутових речей. Але, як запевняє Анастасія, до всього можна пристосуватися.
«Передова – це не комфортабельне життя, але до всього можна пристосуватися. Жінки та чоловіки знаходяться у рівних умовах. Для жінок немає якихось особливих бліндажів чи «легких» завдань. Навіть на передовій можна купатися, прати одяг тощо. Ми всі розуміємо, де ми знаходимось та чому. Головне наразі – поставити крапку у війні та жити у цивільному житті. Ми намагаємось цього досягти», — говорить військова.
Успіхи на передовій та злочини РФ
Звичний день Анастасії починається о 5 ранку. Потім – виїзд на позиції. Дівчина на посаді прес-офіцера фіксує успіхи українських військових на передовій, а також – злочини армії РФ.
«У бойовій бригаді ніколи не сидиш на одному місці. Це постійні виїзди на позиції, обстріли, атаки окупантів. Ми живемо одним днем та кожного дня ризикуємо життям. Я фіксую цю війну – це історії військових, які у звичному житті були слюсарями, водіями, менеджерами – всі ми вийшли з зони комфорту – та тримаємо фронт», — розповідає Анастасія.
Чи мають чоловіки переваги в армії?
«Чоловіки, авжеж, сильніші, але я знаю випадки, коли дівчина вагою 56 кг під обстрілами евакуювала чоловіка вагою понад 100 кг. Жінки в армії працюють на рівні з чоловіками. Але коли є можливість, чоловіки нас, дівчат та жінок, намагаються оберігати», — зізнається Анастасія.
Харків та Запоріжжя потерпають від КАБів – як цього уникнути
Військова знаходиться на Харківському напрямку. Сам Харків вже давно потерпає від обстрілів КАБів, тепер російські військові таким же методом гатять по Запоріжжю.
«У Харківській області тривають активні штурмові дії. На жаль, війська РФ мають успіхи на кількох територіях. Наразі Харків та Запоріжжя потерпають від ворожих КАБів. Безпечного місця просто не існує. Єдиний спосіб уникнути обстрілів – це відкинути окупантів назад та не давати просунутися», — впевнена Анастасія.
ТОП-3 порад для жінок в армії
Для тих жінок, які лише збираються долучитися до лав військових, Анастасія Шевченко дала кілька порад.
«По-перше – не боятися. По друге, казати ні, коли це треба. По-третє, відповідати «так» новим навичкам», — говорить військова.
Дівчина радить не боятися пізнавати нове у будь-якому віці, будь то облаштування окопів чи вчитися збивати дрони.
Коли Перемога
Українські військові вірять у Перемогу, проте ніхто не може сказати, коли це буде. Всі мріють повернутися додому до родин, але наразі докладають всіх зусиль на фронті.
«Важко прогнозувати, коли буде наша Перемога. Іноді здається, що це — світло у кінці тунелю. Ми всі докладаємо багато зусиль. Як мовиться, сподіваємось на краще, а готуємось до гіршого. Ми всі мріємо повернутися до рідних додому, цілими – з очима та ногами. Але війна триває, вона не закінчена. Тому всім нам треба об’єднатися, як у перший рік війни, бо дуже багато зараз тих, хто втомився від війни. Військові теж втомилися, але не покладають рук.
Ми обрали шлях захищати країну стільки, скільки треба. На коліна станемо лише перед матір’ю та щоб поцілувати рідну землю. Але нам вкрай важлива підтримка, – резюмує Анастасія Шевченко.
Юлія Христиченко, Forpost
У мирні та воєнні часи залишаємося разом, бо лише так ми є сильнішими. Долучайтеся до телеграм каналу Форпост медіа.
Усі ми тут — https://t.me/forpost_zp