Олександр Морозов – ветеран АТО, депутат фракції «Європейська Солідарність» у Вільнянській міській раді, а нині – кадровий військовий. З перших днів повномасштабного вторгнення веде роботу в двох напрямках: працює у військоматі та несе бойову службу на теренах Запорізької області.
Олександр Морозов розповів про ситуацію на фронті та, зокрема, на запорізькому напрямку, та поділився власними думками, щодо цієї війни.
– Вам, як ветерану АТО, відомо як нікому іншому, що росія воює з Україною останні вісім років. Ви очікували повномасштабний наступ? Якими були ваші перші дії 24 лютого?
– Перестороги щодо повномасштабної війни, звичайно, були, та вірити не хотілося, що в ХХІ столітті в центрі Європи Україна опиниться у вогні. Коли у 2014 році росія анексувала Крим і розпочала війну на Донбасі, я розумів, що це початок невідворотного конфлікту. З того часу суттєвих змін лінії фронту не відбувалося. Вісім років це давалося ціною життів і здоров’я українських військових.
24 лютого війна застала мене на службі. Розуміння того, що відбувається, прийшло одразу, адже на власні очі бачив, як летять перші ракети. А далі – вибухи, офіційні новини, купа дзвінків від рідних і знайомих.
– Вільнянськ — одне з небагатьох міст в Запорізькій області, яке сьогодні залишається не окупованим. Який настрій зараз панує у містян? Люди намагаються виїхати, чи більшість вірять в ЗСУ і залишаються?
– Хвиля паніки минула. Зараз в місті порівняно спокійно. Наскільки мені відомо, переважна більшість вільнянців залишаються вдома, працюють, не опускають рук, не втрачають віри в ЗСУ й омріяну перемогу. Приємно, що в нашій громаді з перших днів війни містяни продемонстрували неабияку єдність й організували волонтерські центри для підтримки армії й переселенців.
– Як оцінюєте ситуацію в Запорізькій області? Чи варто мешканцям регіону найближчим часом очікувати на звільнення окупованих територій?
– Сьогодні лінія зіткнення на Запорізькому напрямку стабільна. На жаль, більша частина області тимчасово окупована, щодня продовжуються обстріли, руйнування й загибелі. Але й щодня українська армія стає міцнішою та досвідченішою. Давати голослівних прогнозів щодо дати звільнення окупованих територій не беруся, але впевнений, що з отриманням потужної й сучасної зброї наші захисники зроблять усе можливе, аби якнайшвидше відвоювати кожен куточок рідної землі.
– Що побажаєте українцям, які залишились в країні і чекають на перемогу?
– Безсумнівно, рівень стресостійкості українців неймовірно зріс. Хтось виїхав, хтось залишився, але тепер всі точно зрозуміли одне: так добре, як вдома, не буде ніде. Будь-який гостинний прийом чи тепла зустріч не замінять улюбленого обійстя, рідної оселі, родинного затишку. Кожен, хто сьогодні боронить Українську державу, бореться за мир, за змогу жити у власній домівці, за можливість будувати майбутнє. Тож маємо рухатися вперед, ненависть перетворюючи на силу, страх – на лють, біль – на терпіння. Маємо поповнювати свій запас моральної міці, адже попереду ще чимало роботи. Продовжуймо захищати Батьківщину, кожен на своєму фронті!
– А росіянам, які можуть подивитись інтерв‘ю?
— З боку росії воює армія, а з боку України – весь народ. Ми на своїй землі. За нами правда, за нами й перемога!
Спілкувалась Марина Кропко
