Він рятував інших, завжди приходив на допомогу, цікавився історією та мав багато планів на життя. Воїн міг залишитися за кордоном та у скрутні для України часи став на її захист.
На Запоріжжі попрощалися із парамедиком 110-ї бригади ЗСУ Андрієм Авотинем. У Богатирівці на Запоріжжі героя провели в останню дорогу.
Чоловік пішов захищати країну добровольцем, повернувшись із Польщі після початку повномасштабної війни. Андрій вступив до лав місцевої 110 — окремої бригади територіальної оборони практично одразу.
Попри напружену роботу та важкий графік Андрій зустрів у Запоріжжі своє кохання — журналістку Марину, тоді ще Кропко. У січні минулого року молоді люди одружилися. Подружжя мало недовге, але щире кохання, якому можна б прзаздрити. Сім’я мала багато планів.
«Спочатку Андрій був на стратегічному об’єкті в Запоріжжі. А потім пішов на нуль. Сам записався на перехід, бо вважав, що має робити більше. Ось такий він був рішучій. Мені він багато чого не розповідав, розуміючи на якому важкому напрямку воєю. Інші хлопці розповідають дружинам, а він мені нічого практично нічого не казав», — пригадує його дружина, Марина Авотинь.
У своїй бригаді намагався бути максимально корисним та робити добрі справи. Він дуже сильно хотів бути корисним для своїх хлопців. Окрім того, що він мав просте звання — був рядовим. Але, щоб більше користі приносити підрозділу закінчив декілька курсів парамедиків.
14 липня Андрій Авотинь отримав важке поранення під Куп’янськом — в автівку влучив ворожий дрон. Водій загинув миттєво, а Андрій, попри втрату двох ніг зміг викликати допомогу та дві доби боровся зі смертю. В нього відірвало обидві ноги і пальці на правій руці, ще було поранення в голову та клінічна смерть протягом 40 хвилин. Тобто — 10 хв на підході до стабпункту від позиції, звідки його забрали, і 30 хв в Куп’янську на стабпункті, де його повертали до життя
«У нього були дуже важкі поранення. Йому вдалося стабілізувати тиск та доправити до шпиталю. На жаль там його серце просто не витримало», — розповідає Іван Бабиченко, шкільний друг та побратим Героя.
Ще до війни Андрій цікавився історією та психологією, був дуже обізнаною людиною. Та найголовніша риса його характеру була — чуйність пригадує Михайло Аніщенко, друг Андрія.
«Він завжди допомагав іншим, був чуйним та співчутливим до людей. Це чоловік, який не жив заради себе, здавалося, що зробити щось людям для Андрія було найважливішою справою».
Поховали Андрія в селі, звідки родом його дружина, та де вони разом прожили своє коротке спільне життя.
Світла пам’ять Воїну світла!
