Війна між Росією та Україною все більше стає схожою на радянсько-фінську війну 1939−1940 рр.
Про це повідомив російський історик і політолог Андрій Зубов
За ойго словами, зайнявши швидко незначні прикордонні території, війська країни агресора зупинилися через мужній опір сторони, що захищається. Початкова риторика агресора змінилася цього разу ще швидше, ніж 82 роки тому. І тоді в Москві заявляли, що буржуазний уряд Фінляндії втік у невідомому напрямку, і тепер Путін закликав військових не підкорятися «уряду фашистів і наркоманів» і скласти зброю.
Але зрештою Сталіну та Молотову довелося вести переговори саме з тим самим «буржуазним урядом», який, як виявилося, нікуди не тікав. І нині мета повалення законно обраного уряду забута Кремлем та МЗС веде переговори з міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою в Анталії та оголошує вустами Захарової, що «мета повалення уряду в Києві» не ставиться.
Все це явні свідчення воєнної невдачі Путіна. Увійти переможно в Харків, Київ, Одесу, Маріуполь, зустрінутим тріумфом українців Путіну не вдалося. Російські війська вітають не хлібом-сіллю, а напалмовим вогнем. Люди, вчора ще мирні жителі, або беруть до рук зброю, щоб захистити свою землю, або, якщо на це вони не мають вміння і сил, йдуть на захід України і далі в країни НАТО, кидають свої, часом уже спалені «визволителями» будинки, і віддають перевагу гіркому біженству а не «братським» обіймами. Число біженців з України в Європі наближається до трьох мільйонів і може досягти семи мільйонів — 18−20% населення країни.
Але, як і Карл-Густав Маннергейм у Фінляндії у 1939 році, президент Володимир Зеленський не покинув України у цей трагічний час. Він продовжує керувати країною, щодня веде переговори з лідерами держав світу, звертається до народу України, надихаючи його на опір. Ця скромна і суто цивільна людина стала персональним символом незламної мужності країни, яка на вільних виборах обрала його своїм президентом.
Українські війська, за оцінками фахівців НАТО, воюють завзято та вміло. Українські штабісти зберегли управління військами, і оточити значні військові з’єднання української армії за два тижні не вдалося. Німецький бліцкриг, успішно проведений влітку 1941 року у західній частині СРСР вермахтом, не вдалося відтворити у лютому-березні 2022 року на землі тієї самої України. Військові фахівці (я тут не фахівець) із подивом відзначають низьку боєздатність російської армії. Так було й у 1939−40 рр. під час радянсько-фінської війни. «Червона армія», як виявилося, далеко не найсильніша за всіх «від тайги до Британських морів», навіть не сильніший за маленьку армію «буржуазно-куркульської» Фінляндії.
При цьому, як і у разі радянсько-фінської війни, допомога Україні весь час зростає, а Росії, на відміну від СРСР, доводиться вести воєнні дії самотужки, при засудженні її дій практично всім світовим співтовариством, що показало голосування резолюції 11/1 Генеральної Асамблеї ООН від 2 березня 2022 років, пише «НВ».
Путінська армія практично повністю вичерпала свій потенціал, наштовхнувшись на жорстоку відсіч бійців Збройних сил України.
Це відчувається не лише в масовій мобілізації у Росії, а й в нестачі військової техніки та боєприпасів.
Фото та відео з пересування російських військ на територію України яскраво демонструють, що замість розпіареної сучасної бронетехніки, солдатів перевозять звичайними автомобілями, мабуть, вилученими у підприємств та фермерських господарств.
Це і мікроавтобуси, і вантажівки та навіть сміттєвози. Міцна російська армія виявилася такою лише на парадах, а в реальних бойових умовах її не вистачило навіть на два тижні.
Останні кілька днів фіксується відносне зниження інтенсивності обстрілів українських позицій оперативно-тактичними ракетами 9М723.
